Читать книгу Хранителі - Дин Кунц - Страница 23

Коли близько п’ятої години кілька хвилин дзвонив телефон, Трейвіс саме висипав «Альпо» у миску Ейнштейна. Ретривер з цікавістю спостерігав за ним, облизуючись і чекаючи, поки Трейвіс вишкребе останні шматки з бляшанки. У пса був напружений вигляд.

Трейвіс підійшов до телефона, а Ейнштейн узявся за їжу. Коли ніхто не відповів на привітання Трейвіса, він знову повторив: «Алло», а пес підвів голову від миски. Трейвіс так і не отримав відповіді й запитав, хто на лінії. Здавалося, Ейнштейна це заінтригувало, бо він подибав до кухні й поглянув на слухавку в руках у Трейвіса.

Трейвіс поклав слухавку, повернувся і побачив, що Ейнштейн досі стоїть, витріщаючись на настінний телефон.

– Напевне, не той номер.

Ейнштейн подивився на Трейвіса, а потім знову перевів погляд на телефон.

– Або дітлахи думають, що вони найрозумніші.

Ейнштейн сумно завив.

– Що тебе гризе?

Ейнштейн досі стояв там, прикипівши до телефона.

Зітхнувши, Трейвіс промовив:

– На сьогодні мені вистачить твоїх вибриків. Якщо ти знову хочеш напустити туману, то без мене.

Трейвіс хотів подивитися новини до того, як почне готувати вечерю, тому взяв із холодильника дієтичну «Пепсі» й пішов до вітальні, залишивши пса наодинці з телефоном. Увімкнувши телевізор, він вмостився у фотель, відкрив «Пепсі» й раптом почув, що Ейнштейн щось чудить на кухні.

– Що ти там робиш?

Щось дзеленькнуло і стукнуло, потім об тверду поверхню зашкрябали пазурі, а насамкінець почулося якесь гупання.

– Якщо щось зламаєш, будеш платити, – попередив Трейвіс. – Як ти зароблятимеш гроші? Можеш поїхати на Аляску і стати їздовим собакою.

Шум на кухні припинився, але лише на мить. Потім Трейвіс знову почув якийсь брязкіт, стукіт, скрип і пошкрябування.

Трейвіс хоч і вдавав, що злиться, був заінтригований, тому, скориставшись пультом, вимкнув звук телевізора.

Щось гепнулося на кухонну підлогу.

Трейвіс хотів уже піти подивитися, що сталося, але не встиг він підвестися з крісла, як у кімнаті з’явився Ейнштейн, несучи в зубах телефонний довідник. Напевне, йому довелося декілька разів підстрибнути, щоб нарешті скинути довідник зі столу. Пес пройшов вітальнею і поклав книгу біля ніг Трейвіса.

– Що ти хочеш? – запитав Трейвіс.

Пес носом підштовхнув телефонну книгу і в очікуванні задивився на Трейвіса.

– Ти хочеш, щоб я комусь зателефонував?

Ейнштейн гавкнув.

– Кому?

Ейнштейн знову підштовхнув книгу носом.

– Кому телефонувати? Лессі, Рін Тін Тіну19 чи Старому Брехуну?20 – запитав Трейвіс.

Ретривер подивився на нього своїми темними очима, яких Трейвіс не бачив у жодного собаки; пес наче намагався передати поглядом те, що можна висловити тільки словами.

– Слухай, може, ти і вмієш читати мої думки, але я твої не вмію, – промовив Трейвіс.

Ретривер заскавчав у відчаї і вибіг з кімнати, зникнувши за рогом у короткому коридорчику, що вів до ванної кімнати і двох спалень.

Трейвіс хотів піти за ним, але потім вирішив посидіти і почекати, що буде далі.

За мить Енштейн повернувся зі світлиною 8х10 у золотій рамці й поклав її біля довідника. На ній була зображена Паула. Трейвіс зберігав світлину на своєму нічному столику. Цей знімок було зроблено у день їхнього весілля, за десять місяців до її смерті. На фото Паула була красунею і виглядала оманливо здоровою.

– Немає сенсу, хлопче. Неможливо зателефонувати мертвим.

Ейнштейн чмихнув, наче хотів сказати, що Трейвіс міднолобий. Він підійшов до стелажу з журналами, перевернув його, розкидавши все, і повернувся до Трейвіса з випуском «Таймз», який поклав біля фото у золотій рамці. Відтак він пошкрябав лапами якийсь журнал, відкрив його і взявся гортати сторінки, порвавши декілька з них.

Сівши на краєчок фотелю і нахилившись вперед, Трейвіс із цікавістю спостерігав.

Ейнштейн кілька разів зупинявся, щоб вивчити сторінки журналу, а потім продовжував гортати. Нарешті він знайшов рекламу автосалону, на якій красувалася шикарна брюнетка модельної зовнішності. Ейнштейн підвів голову на Трейвіса, потім на оголошення, а потім знову на Трейвіса й гавкнув.

– Не розумію.

Ейнштейн знову почав гортати журнал, аж поки знайшов рекламу, на якій усміхнена блондинка палила цигарку. Потім він пирхнув на Трейвіса.

– Машини та цигарки? Ти хочеш, щоб я тобі купив машину та пачку «Вірджинії слімз»?

Знову пройшовшись до перевернутого стелажа, Ейнштейн приніс журнал з нерухомості, який присилали поштою, хоча Трейвіс уже понад два роки не займався цією справою. Пес також прогортав його, поки не знайшов фото агента з нерухомості – симпатичної брюнетки в куртці з логотипом «Century 21».

Трейвіс подивився на фото Паули, на блондинку з цигаркою, на веселу дівчину-агента в куртці. Він згадав ту рекламу з брюнеткою та автомобілем і сказав:

– Жінка? Ти хочеш, щоб я зателефонував… якійсь жінці?

Ейнштейн гавкнув.

– Кому?

Ейнштейн обережно взяв Трейвіса зубами за зап’ястя і спробував витягнути його з крісла.

– Добре, добре, я вже йду.

Ейнштейн не хотів відпускати зап’ястя, тягнучи свого хазяїна, який був змушений іти навпригинці, через вітальню та їдальню на кухню до настінного телефона. Там пес нарешті відпустив його.

– Кому? – знову запитав Трейвіс, але раптом збагнув: у них із псом була лише одна спільна знайома.

– Бува, не тій пані з парку?

Ейнштейн почав махати хвостом.

– Гадаєш, це вона телефонувала?

Ейнштейн ще швидше заметляв хвостом.

– Звідки ти дізнався, хто телефонував? Вона не сказала ані слова. І що ти взагалі замислив? Шукаєш мені пару?

Пес гавкнув два рази.

– Ну, вона справді симпатична, але це не мій тип, чуваче. Вона трохи дивна, тобі не здалося?

Ейнштейн, гавкнувши на Трейвіса, побіг до кухонних дверей, двічі стрибнув на них, повернувся до Трейвіса, знову гавкнув, оббіг стіл, постійно гавкаючи, кинувся до дверей, стрибнув ще раз. Поступово стало зрозуміло, що пес був чимось дуже стурбований.

Через ту жінку.

Тоді, після обіду в парку, з нею щось трапилося. Трейвіс згадав того покидька у спортивних шортах. Трейвіс запропонував їй допомогу, але та відмовилася. Проте, можливо, вона передумала і зателефонувала кілька хвилин тому, але їй забракло хоробрості розповісти про свою проблему?

– Ти дійсно гадаєш, що то вона телефонувала?

Пес знову замахав хвостом.

– Нууу… навіть якщо то вона, то краще не втручатися.

Ретривер підбіг до нього, схопив за праву штанину джинсів і почав тормосити нею, ледь не зваливши Трейвіса з ніг.

– Ну гаразд, гаразд! Я зроблю це. Дай сюди той клятий довідник.

Ейнштейн відпустив його і вибіг з кімнати, ковзаючись на слизькому лінолеумі. Він повернувся вже з довідником у зубах.

Лише взявши довідник у руки, Трейвіс раптом усвідомив, що він навіть не сумнівався в тому, що пес зрозуміє його прохання. Тобто він уже сприймав надзвичайні розумові здібності пса як належне.

Насамкінець його осяяло, що пес не став би нести довідник із вітальні, якби не знав його призначення.

– Готовий заприсягнутися, волохата мордо, що недарма я тебе назвав Ейнштейном!