Читать книгу Хранителі - Дин Кунц - Страница 25

Коли Нора Дейвон не відповіла на дзвінок, Трейвіс уже хотів знову повернутися до перегляду вечірніх новин, але Ейнштейн усе ще був схвильований. Ретривер стрибнув на стіл, знову скинув телефонний довідник на підлогу, схопив його і вибіг з кухні.

Трейвісу стало цікаво, як пес діятиме далі. Подавшись услід за ним, чоловік побачив, що той стоїть біля вхідних дверей, усе ще затиснувши довідник у зубах.

– Що тепер?

Ейнштейн вперся передньою лапою у двері.

– Ти хочеш вийти?

Пес заскавчав, але звук був приглушений через довідник у зубах.

– Що ти з ним робитимеш на вулиці? Закопаєш його, наче кістку? Що сталося?

Хоча Трейвіс не отримав відповіді на жодне зі своїх питань, він відчинив двері й випустив ретривера на визолочену надвечірнім сонцем вулицю. Ейнштейн одразу ж побіг до пікапа, що стояв у проїзді. Він почав підстрибувати біля дверей автомобіля, схвильовано обертаючись.

Трейвіс підійшов до машини, подивився на ретривера і зітхнув.

– Я підозрюю, що ти хочеш кудись поїхати, і то аж ніяк не в офіс АТС.

Впустивши довідник, Ейнштейн підстрибнув і вперся лапами у двері пікапа. Потім він обернувся до Трейвіса і загавкав.

– Ти хочеш, щоб я знайшов адресу пані Дейвон у телефонній книзі й поїхав до неї. Так?

Ейнштейн ще раз гавкнув.

– Вибач, – промовив Трейвіс. – Я знаю, що вона тобі сподобалася, але я не шукаю дівчат. Окрім того, вона, як я вже говорив, не в моєму стилі. А я – не в її. І, відверто кажучи, гадаю, що для неї ніхто не в її стилі.

Пес гавкнув.

– Ні.

Пес опустився на землю, підбіг до Трейвіса і знову схопив його за штанину.

– Ні, – повторив Трейвіс, опускаючись і хапаючи Ейнштейна за ошийник. – Нема сенсу жувати мій одяг. Я нікуди не поїду.

Ейнштейн відпустив штанину, вирвався і побіг до величенької клумби, на якій яскраво цвіла розрив-трава, і взявся несамовито рити лапами землю, розкидаючи навсібіч понівечені квіти.

– Заради Бога, що ти робиш?

Пес продовжував завзято прополювати клумбу, перетворюючи її у цілковиту руїну.

– Гей, припини!

Трейвіс побіг у бік ретривера.

Ейнштейн побіг в інший бік двору перед будинком і почав рити яму на галявині.

Трейвіс метнувся за ним.

Ейнштейн знову втік, помчавши в інший кінець галявини, де зіпсував ще добрячий шмат газону, відтак гайнув до годівнички і спробував її підкопати, а коли в нього нічого не вийшло, повернувся до клумби з розрив-травою, щоб добити її до кінця.

Трейвіс ніяк не міг зловити ретривера, тому зрештою зупинився, щоби перевести подих, і заволав:

– Досить!

Ейнштейн припинив ритися у квітах і підвів голову. З його рота стирчали кучеряві пагони коралових квітів розрив-трави…

– Їдемо, – промовив Трейвіс.

Ейнштейн струсив із морди квіти й обережно вийшов на понівечений газон.

– Чесно, – пообіцяв Трейвіс. – Якщо це настільки важливо для тебе, то ми поїдемо до тієї жінки. Але я гадки не маю, що їй казати.