Читать книгу Хранителі - Дин Кунц - Страница 5

Нору Дейвон налякав телемайстер. Хоча йому було вже близько тридцяти (її одноліток), він поводився як нахабний підліток-вихватько. Коли вона відчинила йому двері, він зухвало подивився на неї і назвався: «Арт Стрек, “Водлоуз ТіВі”», а коли вона знову зустрілася із ним поглядом, то він підморгнув їй. Це був високий, худорлявий і доглянутий чоловік, одягнутий в уніформу. Гладенько виголений, русяве волосся акуратно підстрижене та зачесане. Він справляв враження мазунчика, але не ґвалтівника чи психопата. Втім, Стрек одразу ж злякав Нору, можливо, через свою зухвалість і самовпевненість, яка контрастувала з його зовнішнім виглядом.

– Я до ваших послуг! – промовив Стрек, коли побачив завмерлу у дверях Нору.

Хоча ця фраза була досить невинною, проте через наголос на слові «послуги» його репліка видалася Норі страхітливо непристойною. Нора була впевнена, що зрозуміла його правильно. Але вона викликала майстра з «Водлоуз ТіВі» й не могла прогнати його просто так. Якби вона почала йому щось пояснювати, розпочалася би пересварка, а Нора не була скандальною особою. Тому вона впустила його.

Поки Нора вела його широким прохолодним коридором до арки, через яку вони потрапили до вітальні, в неї з’явилося тривожне відчуття, що привабливий вигляд і широка посмішка цього майстра – це частина ретельного гриму. Він справляв враження звіра, який уважно за чимось спостерігає, і поводився так, наче всередині нього була стиснута пружина. Що більше вони віддалялися від парадного входу, тим більше Нора починала хвилюватися.

Арт Стрек йшов позаду занадто близько і майже нависав над нею.

– У вас дуже гарний будинок, місіс Дейвон. Дуже гарний. Мені подобається, – сказав він.

– Дякую, – сухо промовила вона, навіть не виправивши його помилки щодо її сімейного стану.

– Будь-який чоловік вважав би за щастя жити тут, чесно.

Оселю було побудовано у стилі, який іноді називали «старовинною іспанською Санта-Барбарою»: два поверхи, кремовий тиньк, дах із червоної черепиці, веранди, балкони, і повсюди натомість кутів – округлі лінії. На північній стіні вилися пишні червоні бугенвілії, з яких нападало яскравих пелюсток. Це був прекрасний дім.

Нора ненавиділа його.

Вона жила тут із дворічного віку (отже, всього двадцять вісім років), і весь час тітка Вайолет тримала свою залізну руку на її пульсі. В неї було нещасливе дитинство, а тепер і життя. Вайолет Дейвон померла рік тому. Але насправді Нора й досі перебувала під диктатом своєї тітки, оскільки пам’ять про стару каргу все ще жила в ній і душила її.

У вітальні Стрек поставив свою валізу з інструментами біля телевізора марки «Magnavox» і роззирнувся. Його здивував інтер’єр цієї кімнати.

Квітчасті шпалери в темних, похмурих тонах. Перський килим просто відразливий: завдяки блідо-жовтим вкрапленням його кольорова гама – сірий, темно-бордовий, волошковий – видавалася ще похмурішою. Масивні англійські меблі середини XIX ст., обрамлені химерною різьбою, стояли на ніжках у формі лап: важкі крісла, підставки для ніг, шафи в дусі доктора Калігарі5, комоди виглядали так, наче кожен із них важив півтонни. Столики обтягнуті важкою парчею. Частина ламп із блідо-сірими абажурами була виготовлена з п’ютера6, а частина – із темно-бордової кераміки, і ті, і другі давали обмаль світла. Штори здавалися виготовленими зі свинцю; між боковими панелями висіли пожовтілі фіранки, впускаючи в кімнату лише тоненьку смужку світла гірчичного кольору. Це зовсім не поєднувалося з іспанською архітектурою; Вайолет навмисне переробила інтер’єр цього шляхетного дому відповідно до свого несмаку.

– Це ви працювали над інтер’єром? – запитав Стрек.

– Ні, тітка, – промовила Нора. Вона стояла біля мармурового каміна, намагаючись триматися від майстра якнайдалі, але не залишаючи кімнату. – Це був її дім. Я… успадкувала його.

– На вашому місці я б усе це викинув, – промовив Стрек. – Перетворив би це місце на яскраву і веселу кімнату. Перепрошую за свої слова, але це на вас не схоже. Можливо, це й нормально для якоїсь старої діви… Вона ж була старою дівою, еге ж? Я так і думав. Це нормально для старої баби, але не для такої гарненької жіночки, як ви.

Нора хотіла насварити його за зухвалість, закрити йому рота і попросити полагодити телевізор, але в неї не було сил постояти за себе: тітка Вайолет привчила її до покірності.

Стрек посміхався, при цьому правий куточок його рота кривився найнеприємнішим чином, так наче він шкірився.

Нора змусила себе сказати:

– Мені подобається.

– Та невже?

– Так.

Стрек знизав плечима.

– Що з телевізором?

– Зображення постійно бігає і сніжить.

Стрек відсунув телевізор від стіни, увімкнув його і почав спостерігати за зображенням. За якийсь час він увімкнув невелику переносну лампу в розетку, щоб освітити задню стінку телевізора.

Старовинний годинник у коридорі вибив чверть години одним ударом, який рознісся по всьому будинку.

– Ви часто дивитеся телевізор? – запитав він, відкручуючи протипиловий щиток.

– Ні, – відповіла Нора.

– Мені подобаються мильні серіали, що крутять уночі: «Даллас», «Династія» і таке інше.

– Я не дивлюся їх.

– Невже? Та не може такого бути. – Стрек хитро засміявся. – Всі дивляться їх, хоч і не зізнаються. Немає нічого цікавішого за сюжети, де постійно когось підставляють, дурять, крадуть, брешуть… і зраджують. Розумієте, про що я? Люди сидять, дивляться і цмокають язиками, говорячи: «Гидота», але все ж прикипають до телевізора. Така вже людська натура…

– Мені… мені треба на кухню, – нервово сказала Нора. – Покличте мене, коли полагодите телевізор.

Нора залишила кімнату і коридором пішла в бік стулкових кухонних дверей.

Вона тремтіла і зневажала себе за слабкість, через яку так легко піддалася страху, але не могла змінити свою натуру.

Вона була сірою мишею.

Тітка Вайолет часто казала:

– Дівчинко, у світі є два людські типажі: коти і миші. Коти йдуть, куди хочуть, роблять, що їм заманеться, і беруть усе, що захочуть. Вони агресивні та самодостатні. У мишей, навпаки, немає ні краплі агресії. Вони зазвичай вразливі, тихенькі й сором’язливі. Найкраще вони почуваються тоді, коли пригинають голову і приймають те, що отримують від життя. Ти – мишка, люба. Це не погано. Ти зможеш бути достатньо щасливою. У мишей, можливо, не таке насичене життя, як у котів, але якщо миша сидить у своїй безпечній нірці, то проживе довше, ніж кіт, і матиме менше клопотів.

Зараз у вітальні нишпорив кіт, котрий лагодив телевізор, а Нора сиділа на кухні тихенько, наче мишка. Вона збрехала Стреку, позаяк нічого не готувала. Пару секунд вона постояла біля зливальниці, зчепивши холодні долоні – вони завжди були холодними – і міркуючи, чим би зайнятися, поки Стрек закінчить роботу й піде. Вона вирішила спекти торт – жовтий із шоколадною глазур’ю. Це допоможе їй відволіктися і забути про двозначне підморгування Стрека.

Нора взяла посуд та інше начиння, не забувши за електроміксер, вийняла з буфету пакетик з інгредієнтами для випічки й почала готувати. Незабаром під впливом рутинної хатньої роботи її змучені нерви заспокоїлись.

Коли вона розлила тісто у дві форми, в кухню прийшов Стрек і запитав:

– Ви любите готувати?

Від здивування Нора ледь не впустила порожню металеву миску з-під тіста та лопатку, проте якось-таки втримала їх і поклала у мийку – при цьому лише легенький брязкіт виказав її напругу.

– Так, я люблю готувати.

– Чудово! Завжди любив жінок, які обожнюють жіночу роботу. А ви, мабуть, ще й вишиваєте, в’яжете, плетете мереживо чи щось таке?

– Плету мережива, – відповіла Нора.

– Ще краще.

– Ви полагодили телевізор?

– Майже.

Нора вже була готова поставити торт у духовку, але не хотіла брати форму, поки Стрек дивився на неї, оскільки боялася, що її руки сильно тремтітимуть. Відтак він побачить її переляк і ще більше знахабніє. Тому Нора залишила повні форми на столі і взялася до глазурі.

Стрек невимушено зайшов углиб великої кухні. Він був розслабленим, приязно посміхався і йшов прямісінько до Нори.

– Можна води?

Нора ледь не зітхнула з полегшенням, переконуючи себе, що йому тут справді потрібна лише холодна вода.

– Так, звісно, – сказала вона, беручи з буфету склянку, а тоді наповнюючи її.

Коли вона обернулася і простягнула йому склянку, він уже стояв поряд, підкравшись тихенько, наче кіт. Нора мимоволі здригнулася, і трохи води вихлюпнулося на підлогу.

– Ви… – почала було вона.

– Ось, – сказав Стрек, забираючи в Нори склянку.

– …злякали мене.

– Невже? – сказав він, посміхаючись і свердлячи її своїми крижаними блакитними очима. – Повірте, я не хотів. Пробачте мені. Пані Дейвон, я нічого вам не зроблю, чесно. Я всього лише хочу води. Сподіваюсь, ви нічого такого не подумали?

Який нахаба! Нора повірити не могла, що є такі нахабні, язикаті, безапеляційні й агресивні люди. Вона хотіла дати йому ляпаса, але боялася наслідків. Це могло радше заохотити його, а не відлякати, бо таким чином вона визнає його образливі двозначні натяки та залицяння.

Стрек похітливо витріщався на Нору, і це бентежило її, як і його хижа посмішка.

Нора вирішила, що найкращим порятунком від Стрека буде вдавати невинність і надзвичайну черствість та ігнорувати його огидні сексуальні натяки, роблячи вигляд, що вона не розуміє їх. Отже, вона повинна поводитися, наче мишка, якій загрожує невідворотна небезпека. Слід прикидатися, що ти не помічаєш кота, що його тут узагалі нема. Можливо, це збентежить його і він, розчарований відсутністю реакції, піде шукати сприйнятливішу жертву.

Щоб уникнути його вимогливого погляду, Нора відірвала кілька паперових серветок з роздавача поряд із мийкою і взялася витирати розлиту воду. Проте коли вона нахилилася перед Стреком, то лише тоді зрозуміла свою помилку, позаяк поки вона вовтузилася, він не відійшов, а продовжував стояти, майже нависаючи над нею. В цій сцені було повно еротичних натяків. Коли Нора усвідомила вразливість своєї пози, вона підвелася і побачила, що Стрек посміхається ще ширше, ніж раніше. Зашарівшись і геть розхвилювавшись, Нора викинула мокрі серветки у смітник під мийкою.

Арт Стрек промовив:

– Куховарити, плести мережива… гадаю, це дуже добре. А що ви ще полюбляєте робити?

– Боюся, що це все, – сказала вона. – В мене немає жодних незвичайних хобі. Я нецікава особа. Пересічна і навіть нудна.

Проклинаючи себе за нездатність випхати нахабу з дому, Нора прослизнула повз нього до плити, вдаючи, що бажає перевірити, чи та нагрілася. Насправді ж Нора хотіла опинитися подалі від Стрека.

Він пішов за нею, тримаючись поряд.

– Коли я стояв біля парадного, то бачив купу квітів. Ви їх вирощуєте?

Витріщаючись на кнопки на плиті, Нора відповіла:

– Так… Я люблю садівництво.

– Схвалюю, – промовив Стрек таким тоном, наче Норі доконче потрібне було його схвалення. – Квіти… Добре, коли жінки цікавляться таким. Куховарство, плетіння мережива, садівництво… та у вас чи не цілий набір жіночих хобі й талантів. Готовий заприсягнутися, що ви з усім добре даєте раду. Я маю на увазі, з усім, що стосується жіночих справ. Гадаю, ви в цьому першокласна жінка.

«Якщо він торкнеться мене, я закричу», – подумала Нора.

Але стіни старого будинку були доволі товстими, а сусіди мешкали далеченько. Ніхто не почує і не прийде на поміч.

«Я опиратимуся, – подумала Нора. – І не здамся просто так».

Але насправді вона не була впевнена, що спроможна вчинити спротив, бо не знала, як це робити. Навіть якщо вона спробує, він усе одно більший і сильніший.

– Гадаю, ви в усьому першокласна жінка, – повторив Стрек ще задерикуватіше.

Нора повернулася від плити і вимушено засміялася:

– Мій чоловік здивувався би, почувши це. Мені непогано вдаються торти, але, на жаль, без припеченої шкоринки, а печеня завжди виходить занадто сухою. Плету я непогано, але надто довго.

Нора прослизнула повз нього і повернулася до столу. Відкриваючи коробку з глазур’ю, вона сама була здивована власною балакучістю. Відчай зробив її говіркою.

– Я добре доглядаю за квітами, але хазяйка з мене так собі. Якби чоловік не допомагав, то тут панував би цілковитий безлад.

Норі здалося, що вся її поведінка і мовлення відгонять фальшем. Якщо навіть вона відчула у своєму голосі істеричні нотки, то Стрек і поготів. Але, певна річ, після її згадки про чоловіка Арт Стрек добре подумає, чи варт робити подальші кроки. Поки Нора насипала порошок у миску, додаючи потрібну кількість масла, Стрек пив воду. Потім він підійшов ближче і поставив склянку в мийку з брудним посудом та іншим кухонним начинням. Цього разу він не терся біля неї занадто близько.

– Ну, пора до праці, – промовив він.

Нора навмисне відчужено посміхнулася йому і кивнула. Вона почала тихо наспівувати, повернувшись до своєї роботи, наче її ніхто й не тривожив.

Стрек пройшов крізь кухню, зупинився біля стулчастих дверей і промовив:

– Ваша тітка полюбляла темні місця, чи не так? Ця кухня теж би розквітла, якби її пофарбувати веселішими кольорами.

Стрек залишив кухню до того, як Нора встигла щось відповісти. Вона побачила лише, як за ним зачинялися двері.

Хоча Стрек висловив свою непрохану думку щодо кухонного інтер’єру, але Нора була задоволена собою: їй вдалося приструнчити нахабу, вдавшись до холоднокровної, але невинної брехні про неіснуючого чоловіка. Звісно, коти так не поводяться з агресором, але це не була і поведінка сором’язливої наляканої мишки.

Нора оглянула кухню з високою стелею і вирішила, що тут занадто темно: стіни були брудного блакитного кольору, а лампи в матових абажурах випромінювали тьмяне морозяне світло. Нора вирішила перефарбувати кухню і замінити лампи.

Сама лише думка про значні зміни в будинку Вайолет Дейвон бентежила Нору і спричиняла запамороки. Після смерті тітки Нора переоблаштувала лише свою спальню. Тепер, думаючи про те, чи під силу їй здійснити такі масштабні зміни, вона почувалася страшенно сміливою і непокірною. Можливо. Можливо, їй під силу. Якщо вона змогла відшити Стрека, то, можливо, їй вистачить сміливості кинути виклик своїй покійній тітці.

Такий піднесений самовдоволений настрій тривав усього двадцять хвилин. Цього було достатньо, щоби поставити форми з тортом у духовку, збити глазур і помити кухонне начиння. Потім повернувся Стрек і повідомив, що він полагодив телевізор, і виписав їй рахунок. Хоч він здавався пригніченим, коли йшов із кухні, але поводився не менш нахабно. Стрек оглянув її згори вниз, наче подумки роздягаючи, а відтак із викликом подивився їй в очі.

Нора вважала, що рахунок занадто великий, але нічого не сказала, бо хотіла якнайшвидше випровадити Стрека з будинку. Поки він сидів за столом і виписував рахунок, він застосував звичний прийом: підсунувся ближче до неї, намагаючись звабити своєю мужністю та статурою. Коли вона підвелася і простягнула йому чек, він узяв його таким чином, щоб Нора відчула його недвозначний дотик.

Поки Нора проводжала його в коридорі, вона очікувала, що він раптом поставить свою валізу з інструментами і нападе ззаду. Але коли вона дійшли до дверей, Стрек пройшов повз неї на терасу, і серце Нори припинило калатати.

Стрек зупинився вже за дверима.

– А чим займається ваш чоловік?

Це питання спантеличило Нору. Він би міг запитати це на кухні, коли вона завела про нього мову, проте зараз така цікавість була недоречною.

Нора могла сказати Стреку, що то не його діло, але досі його боялася. Вона відчувала, що його можна легко розсердити, а стримувана жорстокість може вирватися через будь-яку дрібницю. Тому вона знову збрехала йому, сподіваючись, що це остудить його запал.

– Він… поліцейський.

Стрек здивовано звів брови.

– Невже? Тут? У Санта-Барбарі?

– Так.

– Непогано, як для поліцейського.

– Вибачте? – промовила Нора.

– Не знав, що поліцейським так добре платять.

– Здається, я говорила, що успадкувала будинок від тітки.

– Звісно, я пам’ятаю. Ви говорили.

Намагаючись зробити свою брехню більш правдоподібною, Нора додала:

– Ми мешкали у квартирі. А потім моя тітка померла і ми переїхали сюди. Ви праві: ми ніколи б не спромоглися купити такий будинок.

– Ну, – відповів Стрек, – я радий за вас, чесно. Така гарна жінка заслуговує на гарний будинок.

Він зняв уявний капелюх, підморгнув їй і пішов у напрямку вулиці, де на узбіччі стояв припаркований його білий мікроавтобус.

Нора зачинила двері і спостерігала за ним крізь овальне вітражне віконечко посеред дверей. Стрек озирнувся і помахав їй рукою. Нора відійшла від вікна у темний коридор, звідки її неможливо було побачити, і продовжувала звідти спостерігати за ним.

Певна річ, Стрек не повірив їй. Він знав, що Нора вигадала історію про чоловіка. Не треба було говорити, що вона вийшла заміж за копа; її спроба відхилити його залицяння була занадто очевидною. Краще б вона сказала, що її чоловік – сантехнік чи лікар. Будь-хто, але не коп. І все ж таки Арт Стрек пішов геть. Хоч він і знав про її брехню, все ж пішов, упіймавши облизня.

Тільки тоді, коли мікроавтобус Стрека від’їхав, Нора стала почуватись у безпеці. Хоча, якщо чесно, тінь тривоги залишилася.