Читать книгу Провина - Джефф Эбботт - Страница 11

Бренда Гобсон не могла заснути. У голові танцювали цифри. Сума боргу на чоловіковій кредитній картці, що й досі залишався нею несплаченим, обов’язковий платіж за синове навчання у коледжі, що невдовзі надійде. Іноді, коли вона заплющувала очі, починало здаватися, ніби цифри танцюють по всій стелі. Після смерті Ріка вона тяжко працювала, щоб виплатити залишені ним борги; страховка покрила лише частину боргу. Чоловікові подобалося купувати їй красиві речі, а от платити за них він зовсім не любив.

Вона вже сплатила сорок тисяч, залишилося ще десять. Але Хантер почав навчання в Університеті Техасу в Сан-Антоніо, обравши бухгалтерську справу, і не отримав повної стипендії, а Ліндсі вступатиме за два роки і хоче вивчати мистецтво. Беручи до уваги, як мало платять художникам, можна було б очікувати, що її навчання буде коштувати недорого, але виявилося, що це зовсім не так. Бренда сподівалася, що по якомусь часі Ліндсі обере щось практичніше. Мати нізащо в світі не хотіла казати «ні» жодному зі своїх дітей. Вони не були зіпсутими чи розбещеними, зовсім ні, просто зі смертю свого тата втратили так багато. Усе життя Бренди перетворилося на суцільне віддавання боргів, спричинених смертю чоловіка. Вічні борги. Не лише борги за кредитною картою. Вона не хотіла, щоб діти знали, що їхній батько ще був винен гроші людям, із якими укладав парі. Їх Бренда сплатила найперше, тремтячи від страху, коли на паркінгу біля універмагу зустрічалася з представником одного з чоловікових позичальників, аби віддати йому п’ять тисяч готівкою. Рік був азартним гравцем, бо щиро вірив у скороминущість життя. Його серце передчасно зупинилося на сорок четвертому році, тим самим довівши, що він мав рацію.

Чорні дні залишилися позаду. Вона потроху ставала на ноги. Минулого року Бренда придбала невеличкий будиночок у новобудові на околиці Сан-Антоніо, майже за містом, але для неї з дітьми це був початок нового життя. Головне, що цю нерухомість вона вже могла собі дозволити. Після того як Бренда втратила прибутки свого чоловіка й отримала у спадок його борги, Остин зробився для неї надто дорогим і, що не менш важливо, він був пов’язаний зі стількома неприємними спогадами. Дуже скоро всі будинки довкола їхнього буде розпродано (їй іноді здавалося, що геть усі тепер прагнули переїхати до Сан-Антоніо), й відтоді у житті її родини будуть тільки приємні спогади. Вона придбала перший будинок, збудований на цій вулиці.

– Такий малий, – сказала Ліндсі, суплячи брови.

– Затишний, – заперечила їй Бренда і подумала: «А твоя майстерня тут буде зовсім крихітною, сонечко».

Жінка уткнулася лицем у подушку й зробила в голові необхідні підрахунки. Цього місяця вдасться покрити тільки коледж і іпотеку. Автівка – стара, але цілком працездатна. У разі необхідності можна й самій подивитися відео на YouTube й зробити невеличкий ремонт. Бренда перевернулася на спину. Друга ночі. Жінка подумки підрахувала, скільки годин сну залишилось до наступної зміни (вона працювала парамедиком). Без Ріка в ліжку й досі було порожньо, та Бренда поступово звикала до чоловікової відсутності.

Жінка заплющила очі, нічні математичні тортури скінчились, і вона заснула. Бренді снилося, ніби вона йде велетенським скляним будинком. Підходить до вишуканої скульптури, зробленої з якогось дивовижного кришталю, наповненого яскравим світлом.

Вона почула звук, із яким розбивається скло, ще до того, як побачила тріщини на скульптурі, й подумала, що й досі спить. Бренда Гобсон сіла у ліжку, жодного звука навколо. Віддалений дзенькіт скла, мабуть, у сусідньому будинку. Зовсім порожні, новісінькі, ще не продані будівлі. Вона чула, що злодюжки можуть вдиратися до них, аби витягти мідні дроти, що їх можна перепродати. Ці будинки не належали їй, але там будуть жити її майбутні сусіди, з ними пов’язані надії на нове життя, тож сама тільки думка про те, що зараз хтось обкрадає її сусідів, довела жінку до повного шаленства. Вона викличе поліцію.

Спрацювала пожежна сигналізація.

Вона відчинила двері спальні.

Полум’я повзло килимовим покриттям вузького коридору, його язики здіймалися високо вгору й хилиталися від протягу. У вікні за стіною вогню було вибито шибки. Біля протилежної від неї стіни були сходи, що вели до спалень її дітей.

– Хантере, Ліндсі! – крикнула Бренда. Вогонь заважав дістатися до них. Вона побігла назад до своєї спальні, розчахнула навстіж вікно та вистрибнула у передній двір. Дивний спокій охопив Бренду, вона прекрасно знала, як виконувати свою роботу навіть посеред найбільшого хаосу. Жінка підняла важкий білий камінь із тих, що ними було обкладено квітник, і кинула його у вікно Хантерової кімнати. Уже за мить він стояв біля вікна з обличчям, перекошеним від паніки.

– Бери сестру й лізьте на дах. Бігом, – крикнула вона синові.– Сходами спускатися не можна.

Він кивнув і зник у завісі диму, який уже починав заповнювати його спальню. Дим. Він буде й надалі підніматися вгору й душити її дітей, забиваючи їм дихання.

Бренда розвернулась і побігла вздовж стіни будинку.

Вона побачила спалах світла у вікнах сусіднього будинку. Вогонь. Її мозок відзначив, що й сусідній будинок теж горів. Однак вона нічого із цим не могла зробити: вся її увага була зосереджена на Хантерові та Ліндсі.

Бренда добігла до виїзду з гаража. Відчинила важкі двері і витягла довгу драбину. Зовсім не відчуваючи ваги, вона несла драбину, мов соломинку. Побігла з нею до фасаду будинку.

Будинок, що стояв через вулицю і був незаселеним, теж палав. Полум’я виривалося з його горішніх вікон. І знову Бренда лише зареєструвала цей факт, але не зупинилась і продовжувала робити своє. Вона приставила драбину до стіни будинку навпроти вікна. Майже бігом злізла нагору та поповзла дахом. Дітей не було, тільки дим виривався з відчиненого вікна. «Ні, ні!» – подумала Бренда. Потім вона помітила Ліндсі, котра вилазила з вікна, кахикаючи й задихаючись. Хантер виліз за нею. Діти вибралися на дах, захлинаючись від кашлю. Мати підтягла їх ближче до себе саме тоді, коли всередині будинку пролунав гучний вибух.

– Швидше, швидше! – закричала вона. Ліндсі першою спустилася драбиною, але оступилась і впала з висоти кількох футів на новесенький газон. Потім Бренда підштовхнула до драбини Хантера, та його буквально душив кашель (хлопець довше від сестри дихав густим димом), і син зірвався, впав і всім тілом простягся на траві. Бренда вже відчувала жар під ногами: вогонь підбирався до даху.

Хантер лежав біля ніг Ліндсі, скрутившись клубочком, жахливо кашляв і блював. Бренда злетіла вниз драбиною, схилилася над сином і почала виконувати доведені до автоматизму дії.

– Мамо, – зойкнула Ліндсі,– Горять усі будинки!

Усі п’ять будинків навколо них були охоплені полум’ям, вогонь уже вибивався з усіх порожніх вікон. Таблички «Продається», що були біля кожного двору, світилися, наче під яскравим сонцем. І немає жодного сусіда, котрий міг би зателефонувати 911. Її телефон залишився в будинку, а син помирає від кашлю.

Бренда почала бити сина по спині, намагаючись видушити з нього отруйний дим і повернути його до життя, усім серцем бажаючи, щоб він почав дихати, а все зароблене нею згорало поруч.