Читать книгу Провина - Джефф Эбботт - Страница 2

Два роки тому

Вона ніколи не згадає їхніх надірваних голосів, що викрикують фрази, починаючи з «Я тебе кохаю…» і «Я тебе ненавиджу…», несподіваного, наче вивих, «Ні-це-сталося-зі-мною-цього-не-може-бути!», відчуття польоту, коли автівка, мов ракета на старті, злітає з дороги, жахливого видовища висвітленого фарами крутого схилу, його рук, що міцно притискають її долоні до керма, оглушливого грому зіткнення, вибуху подушки безпеки прямо їй у лице, обертання всесвіту, миттєвого згасання фар, доленосної скелі й удару головою, що вирубив її, що очистив її від страждань, що зробив її новою.

Стара версія Джейн померла, версії Девіда померли всі. Нова Джейн – продукт нічного божевілля й трагедії на темній дорозі – не знала нічого аж до тієї хвилини, коли чотири дні по тому не прийшла до тями на лікарняному ліжку, не пам’ятаючи геть нічого: ні власного імені, ні лиця матері, ні аварії, через яку тут опинилася, геть нічого зі свого попереднього сімнадцятирічного життя. Потроху деякі спогади почали до неї повертатися: дні народження, коли вона була ще дитиною, дотик губ до свіжого святкового пирога; міцний аромат диму дідусевої люльки, до якого так пасував запах його твідового піджака зі шкіряними накладками на ліктях; мамине улюблене лавандове мило; нотатник, який одного літа вона повністю списала коротенькими дурнуватими пригодницькими історіями, що їх, пишаючись собою, згодом зачитувала татусеві; обличчя вчителів; усмішка бібліотекарки, яка видавала їй наліпки за виконання програми читання під час канікул; відчуття своєї руки в татусевій великій долоні; обличчя та сміх друзів, коли вони всі були ще дітьми.

Іноді спогади відчувалися, мов щось дуже близьке та майже живе; іноді, коли вона ніби пригадувала щось дуже справжнє, але водночас і чуже, далеке від неї теперішньої, були більше схожими на переглядання фільму.

За винятком останніх трьох років.

Джейн було сімнадцять, але з поверненням пам’яті вона відкотилася до чотирнадцяти. Три роки її життя просто зникли. Усі радощі та прикрощі її життя у старшій школі стерлися, зруйновані пережитою травмою, включно з тими кількома таємничими і незбагненними останніми годинами, що їх вона провела з хлопцем, із яким не мусила бути, роблячи щось таке, про що ніхто й не здогадувався. Дівчина вижила й по якомусь часі знову виповзла на яскраве сонячне світло, а хлопець помер, пішов у холодну землю, а разом із ним заснула вічним сном і таємниця.

І весь знайомий світ повернувся до дівчини спиною.

За винятком однієї людини, яка спостерігала, чекала й подумки цікавилася, наскільки багато Джейн Нортон усе ж таки пам’ятає з того вечора.