Читать книгу Провина - Джефф Эбботт - Страница 7

– Джейн? Джейн Нортон?

Джейн саме підходила до Адамового гуртожитку. Вона обміркувала можливість повернення додому – втечі до мами, до того комфорту, що його отримала б удома, – але думка про сусідський будинок і про неминуче зіткнення з місіс Голл видалася їй нестерпною. Джейн іще треба визначитися зі своїми подальшими діями щодо виведення Камали на чисту воду і пошуку доказів, що це саме вона зробила допис у фейсплейс від імені Ліва Денджера. Але спочатку доведеться з’їсти ланч, знову скориставшись Адамовою карткою. У неї залишилося дуже мало готівки. Біля входу до гуртожитку, який Джейн збиралась оминути, щоб, як завжди, через вікно залізти до Адамової кімнати, стояв молодий чоловік років під тридцять. Він невпевнено до неї усміхнувся й пішов навперейми, вигукуючи її ім’я.

– Хіба ви не Джейн Нортон? – Його вимова була м’якою, але не такою, як у британців, якоюсь трохи інакшою. Він підійшов ближче, і досі всміхаючись. Темна шкіра й очі, сліпуча усмішка. Вродливий.

– Так, – відповіла Джейн, внутрішньо напружившись.

– Привіт, мене звати Кевін Нґота. – Він простяг їй руку, але Джейн її не потиснула. За мить він опустив руку, однак ображеним не здавався.

– Хіба ми знайомі? – Вона уважно вдивлялася в його обличчя. Завжди було дуже ніяково, коли до неї підходили люди, з якими Джейн ходила до однієї школи, але не була добре знайомою. Іноді їй здавалося, що вони перевіряють її, намагаються спіймати на брехні.

– Ми ніколи не зустрічались, але я знаю, хто ви. Я пишу дисертацію з практичної психології тут, у Сент-Майклі. Особливо мене цікавить відновлення пам’яті, утраченої в результаті нещасливих випадків.

– Авжеж, і ви вирішили поговорити зі мною саме сьогодні.– Вона розвернулась і пішла геть. Швидким кроком.

Кевін Нґота поспішив за нею.

– Так, бо я подумав, що сьогодні у вас буде важкий день, і це зробить вас відкритою для нового підходу, – сказав він, ідучи поруч.

– Будь ласка, дайте мені спокій.

– Думаю, я зможу бути корисним.

Зачувши це, Джейн зупинилася.

– О Господи, дякую Тобі! То ви і є той герой, на якого я так довго чекала? Всі інші намагалися зібрати мене до купи, та в них нічого не вийшло. Але от з’явилися ви, й – ура! – ви все полагодите. – Вона підняла руки й зааплодувала.

– Я не маю на увазі нічого поганого. Я так зрозумів, що зараз ви не відвідуєте психотерапевта.

Джейн відступила на крок назад.

– Не лише психолог, а ще й нишпорка. Подвійна загроза.

– Ні-ні, я просто порозпитував людей. Ніколи не займався цим раніше. Схоже, сам усе й зіпсував, але я дійсно хотів би допомогти. – У нього була чарівлива усмішка. Джейн дивилася на неї, але не піддавалася її впливові.

– Мені це не цікаво.

– Розмова про це може стимулювати повернення спогадів.

– Говорячи так, ви маєте на увазі, що ця розмова надасть вам цитати для магістерської дисертації.– Вона відвернулась, але потім знову повернулася до нього й уважно подивилася в темні очі.– Як узагалі ви про мене дізналися?

– Я дізнався про вас, коли шукав в Остині людей із посттравматичною амнезією. «Дівчина, котра не пам’ятає». Я читав ті статті.

– Ой-ой, я зовсім не фанатка тих історій. Маттео Васкес жити не міг без таких заголовків.

– Так от, я прочитав усі ті статті. Дізнався, що ви тут навчалися.

– Значить, ви здатні зрозуміти, чому я не бажаю про це говорити. Взагалі я вважаю, що з вашого боку неетично отак до мене підходити. – Джейн досить давно вже помітила, що майже всі лікарі та психологи відв’язуються після найменшого звинувачення в неетичності. Зазвичай це вибивало їх із колії, змушувало переходити в захист і надавало їй можливість іти далі власним шляхом.

– Це буде неетично лише в тому разі, якщо ви зараз відвідуєте психотерапевта, а ви цього не робите. Слово честі, я вірю, що міг би бути корисним. Ваш друг Адам сказав мені, що ви кинули займатися терапією. Це дало б змогу почати спочатку. – Кевін вручив Джейн папірчик зі своєю електронною адресою та номером телефону. – Подумайте про це. Ви просто будете говорити, а я просто слухатиму.

Адам. Він намагається допомогти, але робить тільки гірше. Джейн вдячно приймала від нього будь-яку допомогу, але іноді їй хотілося, щоб він просто від неї відчепився.

– Що? Це значить, ваші вуха – ліпші за всі інші? Лікарі сказали, якщо я досі нічого не згадала, то, імовірно, не згадаю вже ніколи.

– Це може бути так, якщо причиною є фізичне пошкодження. Але у вашому випадку може стояти емоційний блок, бо ви втратили друга, а період, що випав із пам’яті, почався майже одразу після смерті вашого батька. Багатьом людям з амнезією вдається відновити такі забуті спогади. У Лондоні я успішно працював із чоловіком, із пам’яті якого випали десять років життя. А ви втратили лише три.

Йому вдалося зробити так, що її діагноз здавався досить звичайним і не тяжким, і Джейн, якби вона була у звичайному стані, розлютилася б, але зараз тільки розсміялася. Після ранкових сутичок із Перрі Голл і Камалою Ґрейсон вона тільки розсміялася.

Сприйнявши її сміх як заохочення, він продовжив:

– Спогади можуть повернутися, Джейн, якщо ви перестанете їх емоційно стримувати. Причиною амнезії може бути й не фізичне пошкодження. Хіба ви не хочете пересвідчитися?

– Я не пам’ятаю, – сказала вона твердим, як камінь, голосом. – Ви можете робити вигляд, ніби мої спогади повернуться, але вони досі цього не зробили. Вони не повернуться.

Він заговорив тихіше:

– Джейн, люди кажуть, що аварія сталася, бо ви намагалися вбити себе та Девіда Голла. Вони так вважають лише тому, що існує записка, написана вашим почерком і знайдена серед уламків. Начебто ви написали її того вечора й зробили так, як погрожували.

Вона роздивлялася траву під ногами. Можна було просто піти геть, але Джейн мусила у якийсь спосіб поставити його на місце.

– Ясна річ, я не пам’ятаю, як писала ту записку. І будь-які чужі домисли для мене нічого не значать.

– Усе нормально, Джейн. – Кевін Нґота раз у раз повторював її ім’я, наче вичитану в підручнику підказку, що мала допомогти йому встановити з нею контакт. – Ми могли б спробувати кілька різних підходів. Наприклад, поговорити про ваш досвід непам’ятання. Як амнезія впливає на життя, на систему вибору…

– Ви нічим мені не допоможете.

– Сподіватися дуже страшно, чи не так? Надія здатна розчавити так само, як і підняти до небес.

Вона не відповіла.

– Зв’яжіться зі мною, якщо захочете спробувати.

Що вона робитиме після того, як доведе, що ці знущання над нею влаштувала Камала? Яким буде наступний крок у її житті? Може, дійсно варто спробувати ще раз? Та й не має вона забитого парами розкладу.

– Авжеж, я спробую.

Годинник на вежі пробив полудень. Кевін Нґота не виявив великої радості, отримавши від неї згоду. Містер Наполегливість просто перетворився на Містера Чудово.

– П’ятнадцята година сьогодні вас улаштовує? Флетчер-Голл, кімната 2-11.

– Сьогодні я їздила на могилу свого друга. Потім була на місці аварії і зустріла там… людей, яким я дуже не подобаюся. Вони й досі мене звинувачують. Вони вважають, що то не був нещасливий випадок. Одна особа намагалася зробити мені боляче. Друга оббріхує мене в інтернеті.– Щойно Джейн вимовила ці слова, одразу ж усвідомила, наскільки параноїдально вони звучать. Вона й сама почула страх у своєму голосі.

Усмішка Кевіна Нґоти зробилася не такою широкою.

– Тоді можемо поговорити про це, якщо хочете.

Вона кивнула. І після цього він розвернувся й пішов геть.

«Якщо хочете». Вона може піти, а може не наважитися.

Через вікно Джейн залізла до Адамової кімнати. Він був на ланчі чи на парі. Вона лягла на ліжко, і слова Кевіна Нґоти дрижаками розбіглися її тілом.

«Сподіватися дуже страшно, чи не так?» Що він зі своєю чарівливою усмішкою, неушкодженим мозком і незруйнованим самовідчуттям може знати про безнадію?

Вона зняла сонцезахисні окуляри. Обережно поклала їх на Адамів туалетний столик і прикрила рукою очі. Прекрасна темрява. На неї ніхто не дивиться. Ніхто не показує на неї пальцем.

Ніхто не звинувачує.

Джейн розплющила очі.

Надія. Надія може тебе розчавити.