Читать книгу Прекрасні й приречені - Френсис Скотт Фицджеральд, Френсис Скотт Кэй Фицджеральд, Френсіс Скотт Фіцджеральд - Страница 22

Суворе й несподіване диво ночі зникає разом із повільною смертю зірок і передчасним народженням газетярів. Вогонь відступає і перетворюється на невиразне платонічне тління, білий попіл вкриває остигле залізо, і жар покидає вугілля.

Вздовж книжкових полиць Ентоні, які щільно заповнювали стіну, скрадався прохолодний і нахабний жмуток сонячного проміння, доторкаючись байдуже, навіть дещо несхвально до Терези Французької та Анни-супержінки, Дженні зі Східного балету і до Зулейки-чародійки, потім до Хужер Кори, а далі – вниз полицею в нетрі століть і там жалісно притулився до невсипущих тіней Єлени, Таїс, Саломеї та Клеопатри.

Ентоні, поголений і вмитий, сидів у своєму найм’якшому фотелі й дивився, як проміння, слухняно скрадаючись за вранішнім сонцем, на хвилину завмерло, щоби позолотити шовкові торочки килима і зникнути геть.

Була десята година. «Сандей Таймс» лежала, розхристана, біля його ніг, вкрита ротогравюрами й редакційними статтями, соціальними одкровеннями і спортивними анонсами, вона проголошувала зростаючий поступ суспільства в напрямку прекрасної та невизначеної мети. Зі свого боку, Ентоні навідав свого діда, двічі був у свого брокера і тричі у кравця, а за останню годину минулого дня він поцілував дуже красиву й чарівну дівчину.

Коли він повернувся додому, його уява кишіла високими й не притаманними йому мріями. Раптом із його свідомості зникли всілякі питання про вічні проблеми, про їх вирішення і врегулювання. Він пережив відчуття, яке не було ані ментальним, ані фізичним, ані навіть сумішшю їх двох; його переповнила любов до життя, заступаючи все інше. З нього було уже досить того, що цей досвід був винятковим і неповторним. Він був майже неупереджено переконаний, що жодна жінка, яку він зустрічав, ні в чому не могла зрівнятись із Глорією. Вона була повністю сама собою, безмежно справжня, в цьому він був переконаний. Поруч із нею ті два десятка школярок і дебютанток, молодих заміжніх жінок і розпусниць, яких він знав, були лише особинами жіночої статі, в найгіршому значенні цього слова, народжені лише, щоби плодитись і вигодовувати, вони виділяли задушливий пах печери й дитячої кімнати.

Наскільки він міг розуміти, вона не збиралася ані підкорятись його волі, ані тішити його самолюбство, але йому було приємно, що вона не уникає його товариства. Насправді він не думав, що вона дала йому щось таке, чого не дала б іншим. Так усе й мало бути. Думка про те, що якась приязнь розвинеться після вчорашньої ночі, була неприйнятною. Та й сама вона зреклась і поховала той випадок, як неправдивий, з усією рішучістю. Вони були просто двома молодими людьми, достатньо екстравагантними, щоби відрізнити гру від реальності, які всією легкістю своїх зустрічей і розставань проголошували всю безневинність цієї гри.

Дійшовши до такого висновку, він подзвонив у готель «Плаза».

Глорії не було вдома. Її мама не знала, ані куди вона пішла, ані коли повернеться.

І, якимось чином, усі його попередні висновки раптом виявилися неправдивими. Був елемент черствості, навіть непристойності в тому, що Глорії не було вдома. Він запідозрив, що своєю відсутністю вона хотіла поставити його в незручне становище. А коли повернеться, то знайде повідомлення, що він дзвонив. Саме так вона й задумала! Йому слід було зачекати декілька годин, аби показати, що для нього це звичайний, незначний випадок. Який він осел! Вона подумає, що він уважає себе особливим. Подумає, що він близько до серця сприйняв цей доволі тривіальний випадок.

Він згадав, як минулого місяця прочитав заплутану лекцію швейцару на тему «чоловічого братерства», а наступного дня той прийшов, вмостився на підвіконня для півгодинної сердечної розмови, вважаючи, вочевидь, що має для того всі підстави. Ентоні стало страшно: раптом Глорія сприймає його, як він швейцара? Його, Ентоні Петча! Жах!

Йому навіть на думку не спало, що він може бути просто пасивним предметом у цій ситуації, якою керує ніяк не Глорія, а щось більше й вище за неї, що вона просто світлочутлива пластинка, на якій зроблено світлину. Ніби якийсь велетенський фотограф навів на Глорію камеру, клац! – і бідолашна пластинка лише проявляє те, що на ній залишилося, будучи, як і все в цьому світі, заручницею своєї природи.

Але Ентоні, лежачи на дивані й витріщаючись на оранжеву лампу, перебирав тонкими пальцями темне волосся і годинами малював нові картинки. Зараз вона в магазині, він бачить, як вона граційно проходить між шовками й хутрами, як весело шелестить її сукня в цьому царстві шовкового шелесту, низького сміху й запахів багатьох зірваних, але ще живих квітів. А всі ті Мінні й Перл, Джуел і Дженні метушаться довкола неї, ніби фрейліни, розгортаючи перед нею ліниво-витончений креп-жоржет, ніжний шифон, який відтінить ніжний рум’янець її щік, молочно-біле мереживо, яке вкриє блідим плетивом її шию – камку зараз використовують хіба для оббивки тапчанів або для священицьких ряс, а про тканини Самарканду пам’ятають тільки поети-романтики.

Зараз вона деінде, схиляє свою голівку, аби приміряти сотні капелюшків, розглядає себе з різних сторін, ретельно вишукує штучні вишні – під колір своїх губ, чи плюмажі, які були б такими ж витонченими, як її граційний стан.

Настане полудень, вона поспішить по П’ятій авеню, як нордичний Ганімед: її шубка елегантно повторюватиме її кроки, щоки зачервоніють, розмальовані пензлем вітру, її подих солодким туманом розтане в повітрі, й відчиняться двері «Ріцу», натовп розступиться, п’ятдесят чоловічих очей завмруть і проведуть її поглядом, бо вона пробудить забуті мрії в цих чоловіках огрядних і смішних жінок.

Перша година. Своєю виделкою вона мордуватиме серце закоханого в неї артишоку, в той час як її компаньйон уже подав себе під підливою і йому залишилося тільки розбризкувати круг себе фрази підкореного чоловіка.

Четверта година: її маленькі ніжки рухаються під музику, її обличчя, таке не схоже на всіх у натовпі, її партнер щасливий, як приголублене цуценя, і одержимий, як славнозвісний капелюшник… А потім, потім ніч спаде на місто і, можливо, ще одна відлига. Ліхтарі розливатимуть світло на вулицю. Хто зна? Можливо, комусь, не надто розумнішому за нього, пощастить віднайти ту картинку, зроблену з тіней і піни, яку вони знайшли на сонній вулиці ніч перед тим. А їм може пощастити, може пощастити! Тисячі таксі будуть позіхати на тисячах кутів, і тільки для нього цей поцілунок стане безповоротним минулим. Тисячі подоб Таїс гукатимуть таксі й повертатимуть своє обличчя для ласки. А блідість її буде незайманою і прекрасною, а поцілунок цнотливим, як місячне сяйво…

Збуджений, він скочив на ноги. Як це негарно, що її немає вдома! Він усвідомив, що все, чого хоче, – це поцілувати її, знайти спокій у її величній недосяжності. Тільки вона могла заспокоїти його, забрати його невдоволення.

Ентоні одягнувся й вийшов, він уже давно мав зустрітися з Річардом Кермелом, щоби послухати новий розділ «Коханця-демона». Він не дзвонив Глорії до шостої. Йому пощастило застати її тільки після восьмої, та (о, кульмінація всяких принижень!) вона зустрінеться з ним не швидше вівторка ввечері. Він кинув слухавку так, що шмат гутаперчі відлетів і впав на підлогу.