Читать книгу Прекрасні й приречені - Френсис Скотт Фицджеральд, Френсис Скотт Кэй Фицджеральд, Френсіс Скотт Фіцджеральд - Страница 7

У жовтні 1913-го, посеред тижня із приємних днів, коли сонце вешталося провулками, а повітря було таким млосним, що, здавалося, тільки спале листя обтяжує його, приємно було ліниво сидіти біля відкритого вікна, дочитуючи розділ «Едіна». Приємно було десь о п’ятій, позіхнувши, кинути книжку на стіл і, наспівуючи, повільно переміститись у ванну.

Співав він, відкриваючи кран.

Він заспівав голосніше, змагаючись із напором води, й поки дивився на знімок Хейзел Давн на стіні, він приклав уявну скрипку до плеча і ніжно провів по ній уявним смичком. Він продзижчав крізь стиснуті губи, що, на його думку, віддалено нагадувало звук скрипки. Вже за мить його руки припинили звиватись і ковзнули вздовж сорочки, розстібаючи ґудзики. Він роздягнувся і прийняв атлетичну позу, як чоловік у тигровій шкурі на рекламі, схвально оглянув себе в дзеркалі, перериваючись, щоб занурити ногу в ванну. Підкручуючи кран і стогнучи, він занурився вниз.

Звикаючи до температури води, він розслабився і впав у дрімотний стан. Коли він закінчить ванну, йому потрібно буде лише неспішно одягнутись і перейтися вниз по П’ятій авеню до готелю «Рітц», там у нього запланована вечеря з двома найбільш частими компаньйонами – Діком Кермелом і Морі Ноблом. Після чого вони з Морі підуть у кіно, а Кермел повернеться додому дописувати книжку, яку він мав невдовзі закінчити.

Ентоні був радий, що йому не потрібно працювати над його книжкою. Думка, що йому доведеться сидіти і складати докупи не лише слова, що їх варто почути, а й думки, що їх варто втілити у слова, не викликала в ньому жодного бажання.

Винурюючи з ванни, він відполірував себе з прискіпливістю чистильника. Потім повільно пішов до спальні, насвистуючи якусь незрозумілу мелодію, й ходив по ній туди-сюди, застібаючись, підправляючись і насолоджуючись теплом густого килима під ногами.

Він запалив сигарету, пожбурив сірник крізь прочинене вікно. І зупинився із сигаретою за два сантиметри до напіввідкритого рота. Його очі зупинилися на яскравій кольоровій цятці на даху будинку трошки нижче по провулку.

Це була дівчина в червоному негліже, звичайно, шовковому, вона сушила волосся на досі теплому післяобідньому сонці. Він свиснув, і звук затихнув у напруженому повітрі кімнати. Він обережно зробив крок до вікна – йому раптом здалося, що вона красива. Вона сиділа на кам’яному парапеті, біля неї лежала подушка такого самого кольору, що й халатик на ній, і вона спиралася на неї обома руками, розглядаючи залитий сонцем приямок між будинками внизу, де, як чув Ентоні, бавилися діти.

Він декілька хвилин спостерігав за нею. Щось зрушилося в ньому, щось таке, що неможливо було пояснити теплим запахом надвечір’я чи переможною жвавістю червоного. Відчуття, що дівчина красива, було навальним – він раптом зрозумів, що це – відстань, не та нездоланна відстань між душами, а відстань у кілька земних ярдів. Осіннє повітря було між ними, і дахи, і нечіткі голоси. Раптом, за якусь цілком незрозумілу мить, яка спотворила відчуття часу, він наблизився до обожнювання більше, ніж у будь-якому поцілунку, який він коли-небудь відчував.

Він закінчив одягатись, знайшов чорний метелик і акуратно припасував його перед тристулковим дзеркалом у ванній. Тоді, піддавшись імпульсу, він швидко повернувся до спальні й поглянув у вікно. Жінка вже стояла; вона відкинула волосся назад, і він міг повністю розгледіти її. Вона була гладкою, десь за тридцять п’ять, абсолютно посередня. Він клацнув язиком і повернувся до ванни, щоб зробити проділ у зачісці.

легко наспівував він, -

Потім, кілька разів змахнувши щіткою, яка надала блискучій поверхні його волосся довершеного вигляду, він вийшов із ванної, а затим із квартири й пішов по П’ятій авеню у напрямку до «Рітц-Карлтона».