Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 15

У п’ятому епізоді сезону 2008 року американської телевікторини «Один проти сотні» спеціальним гостем був Кристофер Ланґан.

«Один проти сотні» – одне з багатьох телевізійних шоу, що з’явилося на світанку феноменального успіху «Хто хоче стати міліонером». У шоу бере участь сотня звичайних людей, які грають роль «натовпу». Щотижня вони змагаються зі спеціально запрошеним гостем. Приз – мільйон доларів. Гість має бути досить розумним, відтак давати більше правильних відповідей, аніж його чи її опоненти. За цим стандартом лише небагатьом вдалося бути так само кваліфікованими, як Кристофер Ланґан.

«Сьогодні натовп зіткнеться з найскладнішим випробуванням, – почувся голос за кадром. – Познайомтеся з Кристофером Ланґаном, якого називають найрозумнішою людиною Америки». Камера робить панорамний кадр, і на екрані з’являється кремезний чоловік років п’ятдесяти. «Рівень IQ середньостатистичної людини дорівнює ста, – веде далі голос за кадром. – В Айнштайна – 150. У Криса – 195. Зараз його мозок розважає над теорією Всесвіту. Чи до снаги його мозку перемогти юрбу й заробити мільйон доларів? Дізнайтеся просто зараз на вікторині „Один проти сотні“».

Під бурхливі оплески на сцену виходить Ланґан.

«Ви не вважаєте, що слід мати високий рівень інтелекту для того, щоб гідно виступити на шоу „Один проти сотні“?» – запитує ведучий шоу Боб Саґет. Він трохи зачудовано дивиться на Ланґана, наче той якась лабораторна миша.

«Відверто кажучи, я вважаю, що це якраз може завадити, – відповідає Ланґан. Голос у нього глибокий, упевнений. – Маючи високий рівень IQ, ви зосереджуєтеся на роздумах, уникаєте дрібниць. Але тепер, коли я бачу цих усіх людей, – він кидає оком на натовп, і подив у його очах видає, наскільки дурним йому здається все, що відбувається, – певен, що впораюся».

Останнє десятиліття Крис Ланґан зажив химерної слави. Він став обличчям геніальності Америки, зірковим унікумом. Його запрошують до участі в новинах та про нього пишуть у часописах. Про нього навіть зняли документальний фільм, режисером якого виступив Еррол Моррис, і все через те, що мозок його не піддається опису.

Якось телевізійне шоу «20/20» найняло фахівця з нейропсихології, який провів Ланґану IQ-тест, і його коефіцієнт буквально вийшов за межі, себто був занадто високим, щоб його можливо було виміряти. Наступного разу йому провели спеціальний IQ-тест, розроблений для людей занадто розумних. Він відповів правильно на всі питання, крім одного[5]. Він почав розмовляти, коли йому було шість місяців. У три роки він щонеділі слухав по радіо комікси і слідкував за текстом, аж поки самотужки не навчився читати. У п’ять років почав запитувати свого дідуся про існування Бога і пам’ятає власне розчарування через почуті відповіді.

У школі Ланґан міг прийти на тест із іноземної мови, не вивчивши при цьому нічого, та, якщо до приходу викладача було дві чи три хвилини, він міг проглянути підручник і виконати тест.

У ранньому підлітковому віці, працюючи сільськогосподарським робітником, він почав читати багато літератури про теоретичну фізику. У шістнадцять років він прочитав Бертрана Рассела й славнозвісну працю Альфреда Норта Вайтгеда під назвою «Початки математики». Він також отримав прекрасні результати на Академічному оцінювальному тесті, попри навіть те, що заснув на одному з етапів проходження тесту.

«Математикою він займався годину, – Марк, брат Криса, розповідає про звичний день улітку в середній школі. – Потім годину вчив французьку. Після того вивчав російську. Далі читав філософію. Він ставився до цього сумлінно, робив усе систематично, щодня».

Ще один брат Джефф каже: «Знаєте, коли Кристоферу було чотирнадцять чи п’ятнадцять, він жартома малював різні речі, і схоже було на фотографію. Коли йому виповнилося п’ятнадцять, він міг зіграти на гітарі, як Джимі Гендрикс. Частину часу Кристофер взагалі не ходив до школи. Він з’являвся лише в період тестування, й ніхто нічого не міг із цим вдіяти. Нам це видавалося веселим. За два дні він міг швиденько проглянути книжки за семестр і розв’язати всі завдання, а тоді просто повернутися до справи, яку робив від самого початку[6]».

Під час вікторини «Один проти сотні» Ланґан був зваженим та впевненим. Голос звучав низько. Очі зосереджені й надзвичайно кмітливі. Він не ходив околяса щодо питань, шукаючи потрібну фразу, не блукав у думках, намагаючись переформулювати попереднє твердження. Для цього він не казав «е-е» або «гм-м»: речення йшли струнко одне за одним, наче солдати на параді, звучали твердо та чітко. Кожне пропоноване Саґетом питання він відкидав, наче то була якась дрібниця. Коли його виграш сягнув 250 000 доларів, Ланґан полічив у думці, що ризик втратити зараз таки переважав можливі вигоди. Тож він раптово зупинився: «Я візьму гроші». Він міцно потис руку ведучому й пішов геть – на самісінькому піку, як то, ми зазвичай гадаємо, незмінно чинять генії.