Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 15
Неординарні
Історії успіху
Частина перша. Можливість
Розділ третій. Проблема з геніями, частина 1
Знання рівня IQ одного хлопця не варте нічого, якщо перед вами багато розумних хлопців
1
ОглавлениеУ п’ятому епізоді сезону 2008 року американської телевікторини «Один проти сотні» спеціальним гостем був Кристофер Ланґан.
«Один проти сотні» – одне з багатьох телевізійних шоу, що з’явилося на світанку феноменального успіху «Хто хоче стати міліонером». У шоу бере участь сотня звичайних людей, які грають роль «натовпу». Щотижня вони змагаються зі спеціально запрошеним гостем. Приз – мільйон доларів. Гість має бути досить розумним, відтак давати більше правильних відповідей, аніж його чи її опоненти. За цим стандартом лише небагатьом вдалося бути так само кваліфікованими, як Кристофер Ланґан.
«Сьогодні натовп зіткнеться з найскладнішим випробуванням, – почувся голос за кадром. – Познайомтеся з Кристофером Ланґаном, якого називають найрозумнішою людиною Америки». Камера робить панорамний кадр, і на екрані з’являється кремезний чоловік років п’ятдесяти. «Рівень IQ середньостатистичної людини дорівнює ста, – веде далі голос за кадром. – В Айнштайна – 150. У Криса – 195. Зараз його мозок розважає над теорією Всесвіту. Чи до снаги його мозку перемогти юрбу й заробити мільйон доларів? Дізнайтеся просто зараз на вікторині „Один проти сотні“».
Під бурхливі оплески на сцену виходить Ланґан.
«Ви не вважаєте, що слід мати високий рівень інтелекту для того, щоб гідно виступити на шоу „Один проти сотні“?» – запитує ведучий шоу Боб Саґет. Він трохи зачудовано дивиться на Ланґана, наче той якась лабораторна миша.
«Відверто кажучи, я вважаю, що це якраз може завадити, – відповідає Ланґан. Голос у нього глибокий, упевнений. – Маючи високий рівень IQ, ви зосереджуєтеся на роздумах, уникаєте дрібниць. Але тепер, коли я бачу цих усіх людей, – він кидає оком на натовп, і подив у його очах видає, наскільки дурним йому здається все, що відбувається, – певен, що впораюся».
Останнє десятиліття Крис Ланґан зажив химерної слави. Він став обличчям геніальності Америки, зірковим унікумом. Його запрошують до участі в новинах та про нього пишуть у часописах. Про нього навіть зняли документальний фільм, режисером якого виступив Еррол Моррис, і все через те, що мозок його не піддається опису.
Якось телевізійне шоу «20/20» найняло фахівця з нейропсихології, який провів Ланґану IQ-тест, і його коефіцієнт буквально вийшов за межі, себто був занадто високим, щоб його можливо було виміряти. Наступного разу йому провели спеціальний IQ-тест, розроблений для людей занадто розумних. Він відповів правильно на всі питання, крім одного[5]. Він почав розмовляти, коли йому було шість місяців. У три роки він щонеділі слухав по радіо комікси і слідкував за текстом, аж поки самотужки не навчився читати. У п’ять років почав запитувати свого дідуся про існування Бога і пам’ятає власне розчарування через почуті відповіді.
У школі Ланґан міг прийти на тест із іноземної мови, не вивчивши при цьому нічого, та, якщо до приходу викладача було дві чи три хвилини, він міг проглянути підручник і виконати тест.
У ранньому підлітковому віці, працюючи сільськогосподарським робітником, він почав читати багато літератури про теоретичну фізику. У шістнадцять років він прочитав Бертрана Рассела й славнозвісну працю Альфреда Норта Вайтгеда під назвою «Початки математики». Він також отримав прекрасні результати на Академічному оцінювальному тесті, попри навіть те, що заснув на одному з етапів проходження тесту.
«Математикою він займався годину, – Марк, брат Криса, розповідає про звичний день улітку в середній школі. – Потім годину вчив французьку. Після того вивчав російську. Далі читав філософію. Він ставився до цього сумлінно, робив усе систематично, щодня».
Ще один брат Джефф каже: «Знаєте, коли Кристоферу було чотирнадцять чи п’ятнадцять, він жартома малював різні речі, і схоже було на фотографію. Коли йому виповнилося п’ятнадцять, він міг зіграти на гітарі, як Джимі Гендрикс. Частину часу Кристофер взагалі не ходив до школи. Він з’являвся лише в період тестування, й ніхто нічого не міг із цим вдіяти. Нам це видавалося веселим. За два дні він міг швиденько проглянути книжки за семестр і розв’язати всі завдання, а тоді просто повернутися до справи, яку робив від самого початку[6]».
Під час вікторини «Один проти сотні» Ланґан був зваженим та впевненим. Голос звучав низько. Очі зосереджені й надзвичайно кмітливі. Він не ходив околяса щодо питань, шукаючи потрібну фразу, не блукав у думках, намагаючись переформулювати попереднє твердження. Для цього він не казав «е-е» або «гм-м»: речення йшли струнко одне за одним, наче солдати на параді, звучали твердо та чітко. Кожне пропоноване Саґетом питання він відкидав, наче то була якась дрібниця. Коли його виграш сягнув 250 000 доларів, Ланґан полічив у думці, що ризик втратити зараз таки переважав можливі вигоди. Тож він раптово зупинився: «Я візьму гроші». Він міцно потис руку ведучому й пішов геть – на самісінькому піку, як то, ми зазвичай гадаємо, незмінно чинять генії.
5
Тест на визначення рівня супер-IQ склав Рональд К. Гефлін, коефіцієнт IQ якого також навдивовижу високий. Ось запитання із секції вербальних аналогій: «Зуби до курки як гніздо до…?» Якщо ви хочете почути відповідь, то, боюся, я її не знаю.
6
Щоби зрозуміти, яким зростав Крис Ланґан, зважте на опис дитини на ймення L, IQ котрої досягало коефіцієнта 200, як і в Ланґана. Це витяг з дослідження Лети Стеттер Голлінґворт, яка була одним з перших психологів, що вивчали винятково обдарованих дітей. Як очевидно з опису, коефіцієнт 200 на тесті IQ – це багато. «Ерудиція малого L була приголомшливою. Його пристрасть до наукової точності й ретельність до дрібниць установлювали високий стандарт досягнення. L був відносно великим, здоровим і справляв сильне враження. Його захоплено називали „професор“. Його нахили і здібності однаково цінували та заохочували вчителі й учні; йому часто дозволяли читати лекцію (тривала вона близько години) на якусь особливу тему, наприклад з історії годинників, старовинні теорії побудови двигунів, з математики й історії. З різного мотлоху (шпульки від друкарської машинки, наприклад) він зібрав власноруч годинник маятникового типу, щоб ілюструвати деякі принципи вимірювання часу, і цей годинник встановили перед класом протягом пізнавального уроку „Час і підрахунок часу“ з метою демонстрації деяких принципів вимірювання часу». Його зошити були дивом наукової експозиції.
«Невдоволений тим, що ставленням до подорожі на уроці про „Транспортацію“ вважав неадекватним, він погодився, що час надто обмежено, щоб віддати належне всьому. Проте, він наполіг, що „вони, принаймні, мали б висвітлити стародавні теоретичні вчення“. Як додатковий і добровільний проект „він приніс ретельно розроблені малюнки та розрахунки стародавньої теорії двигунів, локомотивів паровозів тощо“. На той момент йому було десять років».