Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 16

Одразу після Першої світової війни Льюїс Терман, молодий викладач психології зі Стенфордського університету, познайомився з вартим уваги хлопцем на ймення Генрі Ковелл. Хлопчина виріс у злиднях і хаосі. Він не знаходив спільної мови з іншими дітьми, тому після семи років більше не ходив до школи. Він працював прибиральником у школі неподалік Стенфорду, у якій була лиш одна кімната, і протягом дня він тікав з роботи, щоб пограти на піаніно. А музика його була прекрасною.

Терман спеціалізувався на тестуванні інтелекту. Стандартний тест на перевірку рівня IQ, який пройдуть мільйони людей по всьому світу в наступні п’ятдесят років, тест Стенфорд – Біне, був його творивом. Отож, він вирішив перевірити рівень IQ Ковелла. Хлопець має бути розумним, гадав науковець, і не помилився. Коефіцієнт IQ Ковелла дорівнював понад 140, що відповідає рівню генія. Терман був зачарованим. Скільки ж тут іще необроблених алмазів, міркував він?

Він почав шукати інших таких дітей. І, зрештою, знайшов дівчинку, котра в дев’ятнадцять місяців знала абетку. Знайшов він іще одну – вона вже до чотирьох років читала Діккенса та Шекспіра. Трапився йому й молодий чоловік, якого вигнали з юридичної школи через те, що його викладачі не вірили, що людина взагалі здатна достеменно відтворювати з пам’яті довгі уривки з юридичних висновків.

1921 року Терман вирішив зробити дослідження обдарованих особистостей справою свого життя. Озброївшись значним грантом від фундації Співдружності, він зібрав команду польових дослідників і відрядив їх до початкових шкіл Каліфорнії. Учителів просили показати найрозумніших учнів у класі, й саме цим дітям проводили тест на визначення рівня інтелекту. Найрозумніші 10 % дітей мали другий тест на IQ, а ті, хто набрав більше як 130 балів у цьому наступному тесті, пройшли ще й третій тест IQ, і вже за результатами останнього тесту Терман відібрав найрозумніших та найкращих. Поки тривав пошук, Терман добирав серед 250 000 учнів початкової та середньої шкіл і вибрав 1470 дітей, рівень IQ яких був більшим аніж 140 пунктів, часом досягаючи 200. Саме та група юних геніїв стала відомою під назвою «Терміти». Вони були об’єктами дослідження, яке згодом стало найвідомішим дослідженням у галузі психології.

Решту життя Терман наглядав за своїми підопічними, як квочка. Їхнє життя відстежували, їх тестували, вимірювали та аналізували. Занотовували їхні наукові досягнення, спостерігали за шлюбом, складали в таблиці хвороби та вибудовували графіки психічного здоров’я, а кожне підвищення й нову роботу ретельно записували. Терман писав їм рекомендації на працю та подальше навчання. Він постійно давав їм поради й консультував, повсякчас занотовуючи свої відкриття до масивних червоних томів під назвою «Генетичні дослідження геніїв».

«Важливішим за IQ в особистості є хіба що її моральні якості», – якось сказав Терман. Він вірив, що люди, які мають високий рівень IQ, «повинні бути лідерами, котрі розвиватимуть науку, мистецтво, врядування, освіту та соціальний добробут загалом». Підопічні Термана зростали, а він видавав новини про їхній розвиток, занотовуючи їхні незвичайні досягнення. «Майже неможливо, – писав захоплено Терман, коли його підопічні навчалися в середній школі, – читати звіт у газеті про якесь шкільне змагання чи діяльність, у котрій брали б участь хлопчики й дівчата з Каліфорнії, і не знайти серед переможців імен членів нашої обдарованої групи». Він узяв письменницькі зразки найбільш обдарованих літературним хистом дітей і дав літературним критикам порівняти їх з ранніми творами відомих авторів. Критики не знайшли відмінності. Усе вказувало на групу, говорив він, з потенціалом «героїчного зростання». Терман вірив, що на його «Термітів» чекала доля майбутньої еліти США.

Сьогодні багато ідей Термана залишаються засадничими в нашому розумінні успіху. Школи мають програми для «обдарованих». Елітні університети часто вимагають, щоб перед вступом такі студенти проходили тест на перевірку розумових здібностей (такий, як Академічний оцінювальний тест). Компанії, що працюють у царині високих технологій, наприклад «Ґуґл» і «Майкрософт», також ретельно оцінюють когнітивні вміння своїх майбутніх працівників з тієї самої причини: вони переконані, що люди з дуже високим рівнем IQ мають найбільший потенціал (відомо, що в «Майкрософт» під час прийняття на роботу ставлять блок запитань, створених з метою перевіряти кмітливість. Ось класичне запитання: «Чому люки круглі?» Якщо ви не знаєте відповіді на це запитання, то ви не достатньо розумні, щоб працювати в «Майкрософт»[7]).

Якби я був чарівником і запропонував підняти ваш рівень IQ балів на 30, ви погодилися б, так? Ви б подумали, що це допоможе вам просуватися вгору в світі. Коли ми чуємо про когось на кшталт Криса Ланґана, то виникає єдина інстинктивна відповідь – як у Термана, коли він познайомився з Генрі Ковеллом майже століття тому. Ми відчуваємо благоговійний трепет. Генії максимально неповторні. Звичайно, для таких людей перешкод не існує.

Та чи правда це?

Поки що в цій книжці ми побачили, що екстраординарні досягнення – це більшою мірою радше можливості, ніж хист. У цьому розділі я намагатимуся пояснити чому так, розповідаючи про унікальних людей та неординарних особистостей у чистому вигляді, себто геніїв. Упродовж багатьох років ми виходили з Терманового розуміння інтелекту. Проте, як ми побачимо, Терман помилився. І схибив він щодо своїх «Термітів». Якби йому трапився юний Крис Ланґан, який у віці шістнадцяти років вивчав «Початки математики», він помилився би стосовно нього з тих самих причин. Терман не розумів, що таке справжня незвичайна особистість, і цю помилку ми повторюємо до сьогодні.