Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 9

1971 року Мічиґанський університет відкрив новий комп’ютерний центр у новій будівлі на Біл-авеню в Енн-Арбор. Університетські обчислювальні машини стояли посеред просторої білої кімнати й мали вигляд, як пригадує один член факультету, «наче одна з останніх сцен фільму „2001: Космічна одіссея“». Неподалік стояв десяток клавішних перфораторів, які в ті часи слугували комп’ютерними терміналами. Університет Мічиґану мав найбільш передові програми комп’ютерної науки в світі, і за час роботи комп’ютерного центру тисячі студентів пройшли через цю білу кімнату, нійвідомішим з котрих був незграбний підліток Білл Джой.

Джой вступив до Мічиґанського університету того самого року, коли й відкрили комп’ютерний центр. Йому виповнилося шістнадцять років. Він був високим та дуже худорлявим, з копицею неслухняного скуйовдженого волосся. Випускний клас у школі проголосував за нього як за «найбільш запопадливого учня», а це, як він сам каже, означало, що він був «занудним ботаном». Білл гадав, що стане біологом чи математиком. Проте наприкінці першого року навчання він помітив комп’ютерний центр і захопився.

Відтоді комп’ютерний центр став його життям. Він програмував завжди, коли лише випадала нагода. Джой почав працювати у професора інформатики, а отже, міг створювати програми все літо. 1975 року він вступив до аспірантури Каліфорнійського університету в Берклі. І там він іще глибше занурився у світ комп’ютерного програмного забезпечення. Під час усного іспиту на здобуття ступеня доктора філософії, він на льоту вигадав надзвичайно складний алгоритм, і це, як пише один з його численних шанувальників, «настільки зачудувало екзаменаторів, що вони згодом порівнювали його з Ісусом, який дивує старійшин».

Працюючи з невеликою групою програмістів, Джой узявся переписувати ЮНІКС, який був системою програмного забезпечення, розробленою компанією AT&T для потужних центральних комп’ютерів. Версія Джоя була дуже якісною. Аж такою якісною, що стала – і залишається дотепер – операційною системою, на котрій працюють буквально мільйони комп’ютерів по всьому світу. «Якщо поставите свій Mac у той смішний режим, коли можна побачити код, – каже Джой, – то побачите те, що я, пам’ятаю, писав іще 25 років тому». А знаєте, хто створив більшість програмного забезпечення, що дає вам змогу входити в мережу Інтернет? Білл Джой.

Закінчивши студіювання в Берклі, Джой став одним із засновників фірми «Сан Майкросистемс» у Кремнієвій долині, що була одним з головних учасників комп’ютерної революції. Там-таки він переписав одну комп’ютерну мову – Джава – й легенда про нього розлетілася ще далі. Серед «своїх» у Кремнієвій долині про Джоя говорять з таким самим благоговійним трепетом, як про Білла Ґейтса у «Майкрософт». Його ще називають Едісоном мережі Інтернет. Науковець-програміст Девід Ґелернтер з Єльського університету каже: «Білл Джой – одна з найвпливовіших постатей у сучасній історії інформаційних технологій».

Історію генія Білла Джоя переповідали вже безліч разів, але мораль завжди одна. Він жив у світі абсолютної меритократії. Програмування не працювало за принципом блату, коли можна просунутися, маючи гроші та потрібні зв’язки. То було відкрите широке поле діяльності, у якому кожного учасника оцінювали виключно за талантами й досягненнями. То був світ, у якому перемагали найкращі, а Джой став очевидячки одним з найкращих.

Однак, якби ми щойно не розглядали приклади хокеїстів та футболістів, таку версію подій сприйняти було б легше. Їхній випадок мав би бути чистою меритократією. Проте це не так. То була історія про те, як неординарні особистості в певній діяльності досягли свого високого статусу через поєднання вмінь, можливостей і суто випадкових переваг.

Чи можливо, щоб такий штиб особливих можливостей працював і в реальному світі? Повернімося до історії Білла Джоя та дізнаймося.