Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 3

Одного теплого весняного дня у травні 2007 року «Медисин-Гет Тайґерс» і «Ванкувер Джаєнтс» зустрілися на чемпіонаті за Меморіальний кубок у Ванкувері, Британська Колумбія. «Тайґерс» і «Джаєнтс» були двома найкращими командами Канадської хокейної ліги, яка, своєю чергою, є найкращою юніорською хокейною лігою світу. До складу обох команд входили майбутні зірки – сімнадцятирічні, вісімнадцятирічні та дев’ятнадцятирічні гравці, які почали кататися на ковзанах й закидати шайбу, відколи навчилися ходити.

Гру транслювало Національне телебачення Канади. У центрі Ванкувера на всіх вулицях на стовпах висіли плакати, сповіщаючи про матч. Квитки на гру були давно розкуплені. На лід постелили червону доріжку, з гучномовця оголошували імена високопосадовців, присутніх на грі. Першим назвали Ґордона Кемпбелла, прем’єр-міністра Британської Колумбії. Далі, під бурхливі оплески, вийшов один з легендарних гравців – Ґорді Гоув. «Пані та панове, – вибухнув гучномовець. – Зустрічайте – пан Хокей!»

Протягом наступної години дві команди вели затяту, агресивну гру. «Ванкувер» відкрив рахунок уже на початку другого періоду, зробив це Маріо Блізнак. Згодом, у другому періоді, настала черга «Медисин-Гет», коли лідер за очками Даррен Гелм послав швидкий гол повз воротаря «Ванкувера» Тайсона Сексміта. «Ванкувер» відповів у третьому періоді, забивши вирішальний гол, попри розпач воротаря «Медисин-Гет», «Ванкувер» забив утретє.

Уже після завершення матчу гравці, члени їхніх родини та спортивні журналісти з усієї країни з’юрмилися в роздягальні команди-переможця. Повітря було наповнене димом сигар, ароматом шампанського та потом, яким була просякнута футбольна форма. На стіні висів намальований від руки плакат: «До боротьби». Посеред кімнати із затуманеним поглядом стояв тренер «Джаєнтс» Дон Гей. «Я так пишаюся цими хлопцями, – сказав він. – Роззирніться навколо: кожен зробив усе, що міг».

Канадський хокей оперує принципом меритократії. Тисячі канадських хлопчаків починають грати в хокей на рівні «любителів», іще навіть не пішовши до садочка. Зважаючи на це, існують ліги для кожної вікової категорії, і в кожній категорії гравців відсіюють, відбирають, оцінюють, а найбільш талановитих вирізняють та готують до переходу на наступний рівень. До того часу як гравці досягнуть середнього підліткового віку, найкращих з найкращих відправляють до елітної ліги, відомої під назвою Major Junior A, яка є вершиною піраміди. Якщо твоя команда Major Junior A грає за Меморіальний кубок, то це означає, що ти на самому вершечку піраміди.

Таким чином майбутні зірки обираються практично в кожному виді спорту. Так організовано футбол у Європі та Південній Америці, так обирають олімпійських атлетів. До слова, це не надто відрізняється від того, як у світі класичної музики обирають майбутніх віртуозів, чи в балеті знаходять майбутніх балерин, чи в системі освіти відшукують майбутніх науковців та інтелектуалів.

Потрапити до Major Junior A не можна ні за які гроші. І тут уже байдуже, хто ваш батько чи мати, яку посаду обіймав дідусь або яким бізнесом володіє родина. Не має також значення, що ви, можливо, проживаєте у найвіддаленішому куточку найпівнічнішої провінції Канади. Якщо у вас є здібності, широка мережа хокейних розвідників та шукачів обдарованих дітей неодмінно знайде вас, і якщо ви маєте наснагу розвивати свої здібності, то система віддячить вам. Успіх у хокеї базується на індивідуальній заслузі – і тут важать обидва слова. Про майстерність гравця судять зважаючи на його власне виконання, а не когось іншого, і на підґрунті його здібностей, а не випадку.

Чи ні?