Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 7

А тепер замисліться на мить, що саме історія про хокей та народження на початку року може повідати нам про успіх.

А розповісти вона може те, що наше уявлення про найкращих і найкмітливіших, які легко дістаються вершин, абсолютно спрощене. Так, хокеїсти, котрі грають професійно, набагато талановитіші та здібніші, ніж ви чи я. Проте вони мали величезний головний старт, можливість, яку їм не довелося ні заслужити, ані домогтися самотужки. І ось саме ця можливість відіграла важливу роль у їхньому успіху.

Соціолог Роберт Мертон назвав цей феномен «ефектом Матея» на честь вірша Нового Заповіту, знайденого в Євангелії від Матея: «Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має». Іншими словами, саме ті, хто став успішним, найчастіше дістають особливі можливості, що ведуть до успіху в майбутньому. Саме багатії отримують податкові канікули. Саме найкращі студенти здобувають найкраще навчання й найпильнішу увагу. І саме найбільші хлопчики дев’яти та десяти років дістають найліпше тренування й практику. Успіх є вислідом того, що соціологи залюбки називають «накопичувальна перевага». Професійний хокеїст розпочинає за дещо кращих умов, аніж його однолітки. І ця невелика відмінність веде до можливості, яка ще збільшує перевагу, а ця перевага спричинює наступну можливість, яка робить початкову різницю ще вагомішою, і так далі, поки хокеїст не стає направду унікальним. Проте не забуваймо, що він не починав унікальним. Він просто був дещо кращим на початку.

Я навів приклад хокею через те, що системи, які ми встановлюємо з метою визначити тих, хто прорветься вперед, не є ефективними. Ми думаємо, що ранній початок із зіркових ліг та програм для обдарованих гравців – найкращий спосіб не проґавити талант. Але погляньте знову на перелік гравців футбольної команди із Чеської Республіки. Там немає гравців, які народилися в липні, жовтні, листопаді чи грудні, натомість кілька в серпні чи вересні. Народжених в останній частині року пропустили чи виштовхнули зі спорту. Талант значної частини чеського атлетичного населення витратили нерозважливо.

Що ж робити, коли ти атлетичний молодий чех, якого спіткала невдача народитися в останній половині року? У футбол грати ти не можеш. Тут усе проти тебе. То може, тобі піти в інший спорт, який чехи обожнюють, – у хокей. Та зачекай. (Певен, ти знаєш, що зараз буде.) Далі подано перелік гравців чеської юніорської команди з хокею 2007 року, яка посіла п’яте місце у світовій першості.

Народжені в останньому кварталі року можуть покинути грати і в хокей також. Тепер бачите наслідки того, яким чином ми зазвичай думаємо про успіх? Через те, що ми настільки персоналізуємо успіх, ми проминаємо нагоду підняти інших на найвищі щаблі. Ми створюємо правила, що перешкоджають досягненням. Ми дочасно скидаємо людей з рахунків. Ми відчуваємо благоговіння перед успішними й нехтуємо тих, хто зазнав поразки. А ще, понад усе, ми стаємо надто пасивними. Ми ігноруємо ту роль, яку відіграємо – під «ми» маю на увазі суспільство – у визначенні того, хто стає успішним, а хто – ні.

Дати завершення відбору таки мають значення. Можна було б створити дві чи три ліги, поділивши їх за датою народження. Нехай гравці розвиваються різними шляхами, а тоді ми обиратимемо зірок. Якби чеські й канадські атлети, народжені наприкінці року, дістали хоч мізерний шанс, то чеські та канадські національні команди враз мали б удвічі більше спортсменів на вибір.

Школи здатні робити те саме. Початкова й середня школи можуть набирати в один клас учнів, які народилися із січня по квітень, із травня по серпень – у другий клас, а з вересня по грудень – у третій. Можна дозволити учням навчатися спільно з іншими й завершувати навчання разом з учнями того самого рівня зрілості. Звичайно, адміністративно це зорганізувати складніше. Проте на це не конче знадобляться великі кошти, а водночас це вирівняє поле для тих, хто – не з власної вини – отримав великий ґандж від системи освіти. Ми змогли б легко контролювати структуру досягнень не лише у спорті, а й, як побачимо, в інших, важливіших сферах. Але ж ні. Чому? Бо ми вчепилися в ідею, що успіх є простою функцією особистої заслуги, а світ, у якому ми всі зростаємо, і правила, що їх обирає суспільство, нічого не важать.