Читать книгу Неординарні. Історії успіху - Малкольм Гладуэлл - Страница 6

Пояснення тут досить просте й не пов’язане з астрологією, тим паче, що немає нічого магічного в перших трьох місяцях року. Просто в Канаді прийом до вікового хокейного класу завершується першого січня. Хлопчик, якому другого січня виповнюється десять років, може грати поруч із тим, кому до кінця року не буде десяти років, і саме в цьому віці – хлоп’яцтві – розрив у дванадцять місяців являє собою вагому розбіжність у фізичній зрілості.

І, оскільки мова про Канаду, найбільш схиблену на хокеї країну з усіх, тренери починають обирати гравців для виїзної спортивної команди – команди, де грають усі зірки, – коли хлопці мають дев’ять чи десять років. Цілком очевидно, що талановитими для них є більша кількість координованих гравців, перевага яких – кілька місяців.

А що стається, коли гравця обирають для елітної команди? Його тренують ліпше, члени його команди кращі, та й грає він 50–75 ігор за сезон замість 20 ігор як ті, хто залишився в «домашній» лізі, також тренується він удвічі, а то й утричі більше, ніж якби було інакше. Від самого початку його перевагою є не те, що він безсумнівно кращий, а те, що він трохи старший. З досягненням 13-річного чи 14-річного віку, пізнавши до цього ліпше тренування й маючи за плечима додатковий досвід, він насправді виявляється кращим, отож найпевніше дістанеться ліги Major Junior B, а вже звідти потрапить у дорослі ліги[1].

Барнслі твердить, що ці види розподілу відносного віку існують, якщо виконуються три речі: відбір, спрямування та диференційований досвід. Це означає таке: якщо ви в ранньому віці визначаєте, хто сильний, а хто ні; якщо відокремлюєте «талановитих» від «неталановитих»; якщо надаєте «талановитим» досвід найвищого ґатунку, тоді лише, зрештою, зможете надати значну перевагу тій невеликій групі людей, дата народження яких найбільш близька до дати завершення набору.

У США гравців у футбол та баскетбол не обирають, не спрямовують і не диференціюють таким робом. Як наслідок дитина може дещо відставати фізично, але грати стільки ж, скільки її доросліші товариші[2]. Проте у бейсболі також відбувається відбір. Завершальна дата відбору для всіх позашкільних ліг у США – 31 липня, у результаті чого найбільше гравців основних ліг народжені в серпні. (Цифри вражають: 2005 року серед американців, які грають в основній бейсбольній лізі, 505 гравців народжено в серпні, а в липні – усього 313.)

Схожим чином, як хокей та баскетбол, організовано європейський футбол і розподіл дат народження в цьому спорті також чітко скошено. В Англії дата допуску – 1 вересня, а у прем’єр-лізі футбольної асоціації на певному етапі 1990-х років було двісті вісімдесят вісім гравців, народжених між вереснем і листопадом, і лише сто тридцять шість гравців – між червнем та серпнем. У міжнародному футболі відбір припиняли 1 серпня, і в одному з нещодавніх світових юніорських турнірів сто тридцять п’ять гравців народилися протягом трьох місяців по 1 серпня і лише двадцять два – в травні, червні та липні.

Сьогодні дата набору до міжнародного юніорського футболу завершується 1 січня. Гляньте на перелік гравців за 2007 рік у Чехословацькій національній юніорській футбольній лізі, вони виграли фінал юніорської світової першості.

І знову:

Під час національного відбору чеські футбольні тренери могли сказати всім, народженим у середині літа, збирати речі й повертатися додому.

Хокей та футбол – лише ігри, звичайно, але до них беруть небагатьох обраних. Проте достоту такі самі упередження з’являються і в сферах, де наслідки можуть бути набагато серйознішими, в освіті, наприклад. Батьки дитини, яка народилася наприкінці календарного року, часто міркують над тим, щоб відтермінувати похід до дитячого садочка: п’ятирічна дитина муситиме встигати за іншою дитиною, народженою на багато місяців раніше. Хоча більшість батьків, припускаю, думають, що будь-яка вада, що її має молодша за віком дитина в дитячому садочку, зрештою зникає. Але це не так. Усе відбувається, достоту як у хокеї. Невеличка початкова перевага, котру має дитина, народжена на кілька місяців раніше, над дитиною, народженою того самого року пізніше, зберігається. Саме це замикає дитину в модель досягнень і провалів, заохочення та розчарування, що інколи може тривати протягом років.

Нещодавно два економісти, Келлі Бедард та Елізабет Дьюї, вирішили відслідкувати співвідношення між балами у ТІМSS – математичні й природничі тести, що їх дають кожні чотири роки дітям по всьому світу, та датою народження. Вони з’ясували, що серед учнів четвертого класу старші діти набрали на 4—12 балів більше за молодших дітей. І це, як пояснює Дьюї, «величезна різниця». Це означає, що, коли взяти двох однаково інтелектуально розвинених учнів четвертого класу, дати народження яких перебувають на різних кінцях дати завершення набору, старший учень може опинитись у 80 процентилях, а молодший – у 68. Оце і вся відмінність у кваліфікуванні до програми навчання дітей обдарованих та ні.

«Усе як у спорті, – каже Дьюї. – Ми розбиваємо на групи згідно зі схильностями ще в ранньому дитячому віці. У нас є групи, де більше уваги приділяють читанню та математиці. Отож, ще в ранньому віці, дивлячись на малих дітей у садочку чи першому класі, учителі плутають зрілість із нахилами. Вони ставлять старших дітей у добре підготовлений потік, де ті здобувають кращі навички, а наступного року, перебуваючи у вищій групі, стають іще кращими, далі все відбувається так само, що й дає їм нагоду вдосконалюватися далі. Єдиною країною, де така тенденція не зберігається, є Данія. Державна політика не дозволяє розподілу згідно зі схильностями до десяти років». У Данії не поспішають з рішенням щодо відбору, іншими словами, чекають, поки вирівняється розбіжність у зрілості за віком.

Згодом Бедард і Дьюї провели схоже дослідження, проте цього разу аналізували коледж. І що вони побачили? У чотирирічному коледжі США студенти, що належать до відносно молодших груп свого класу, недопредставлені в середньому на 11,6 %. Отож, початкова різниця в зрілості із часом нікуди не зникає. Навпаки, залишається. І для тисяч студентів це початкове невигідне становище й визначає, іти до коледжу чи ні[3].

«Це смішно, як на мене, – каже Дьюї. – Геть безглуздо, що наше випадкове рішення про завершальну дату відбору призводить до таких результатів. А ще гірше, що це, здається, не хвилює нікого».