Читать книгу Стратегії геніїв. П’ять найважливіших уроків від Білла Ґейтса, Енді Ґроува та Стіва Джобса - Майкл Кусумано - Страница 6

Коли ми починали працювати над цією книгою, ми уявляли її у формі бесіди з Ґейтсом, Ґроувом та Джобсом про те, що потрібно для становлення великого стратега. Ми багато чого навчилися в процесі аналізу та перегляду правил, яких, на наш погляд, усі вони дотримувалися. Ми виявили, що їхнє особисте минуле та інтереси зіграли велику роль у формуванні їхніх підходів до стратегії та створення компанії, так само як і до підприємництва в цілому. Отже доцільно почати цю книгу з їхніх біографій і стислої інформації про бізнес, яким вони керували. Почнемо з найстаршого з трьох.

Енді Ґроув та Intel

Енді Ґроув народився в Угорщині 1936 року. Ще дитиною йому довелося пережити голокост. Він ріс за залізною завісою і втік від радянських утисків під час невдалої революції 1956 року. Зрештою він іммігрував до Сполучених Штатів. Закінчивши Сіті-коледж міського університету Нью-Йорка з дипломом бакалавра в галузі хімічних технологій, Ґроув продовжив навчання за спеціальністю та здобув учений ступінь доктора в Каліфорнійському університеті в Берклі. Він почав свою кар’єру 1963 року в компанії Fairchild Semiconductor і залишив її 1968 року, щоб заснувати Intel, – у той час, коли юні Ґейтс і Джобс тільки починали свої експерименти з комп’ютерами.

Спочатку Intel була орієнтована на проектування та виробництво мікросхем пам’яті для великих універсальних електронно-обчислювальних машин (ЕОМ). Компанія стала відома широкому загалу 1971 року завдяки своїй міцній позиції на ринку модулів пам’яті. Того ж року компанія створила новий продукт – мікропроцесор, який пізніше перетворить Intel на гіганта світового рівня. Мікропроцесор ще називають центральним процесором (ЦП). Його функція полягає у виконанні обчислювальних операцій для комп’ютерних систем або інших програмованих електронних пристроїв, як от цифрові годинники. 1980 року Intel уклала контракт з IBM на поставку мікропроцесора для їхнього першого персонального комп’ютера, що був представлений наступного року. Коли на початку 1980-х років ринок персональних комп’ютерів злетів догори, серія мікропроцесорів x86 від Intel стала стандартом для індустрії ПК.

Тим часом Intel усе ще позиціонувала себе як виробник модулів пам’яті. Проте до 1985 року рішучість і завзятість японських виробників, укупі зі спадом активності на ринку, перетворили це виробництво на збиткове. Після грошових вливань від IBM, які мали на меті втримати компанію на плаву, генеральний директор Ґордон Мур і головний операційний директор Енді Ґроув ухвалили складне рішення – офіційно залишити найбільший сегмент ринку пам’яті, що мав назву DRAM,[7] і зосередитися на мікропроцесорах. Коли 1987 року Ґроув став CEO, він завершив вихід з ринку DRAM і закріпив за брендом Intel роль провідного постачальника мікропроцесорів для ПК. До 1992 року Intel стала найбільшою світовою компанією з виробництва напівпровідників. Шість років по тому, коли Ґроув пішов з посади CEO, мікросхеми Intel були встановлені на близько 80 % комп’ютерів, що були в продажу. Крім того, компанія стала рушійною силою для центрів обробки даних і, зрештою, уже забезпечувала процесорами близько 90 % серверів по всьому світі. Тим часом логотип Intel Inside набув широкої популярності. Із виробника комплектувальних частин, відомого здебільшого вузькому колу фахівців, Intel перетворилася на лідера технології та власника одного з найцінніших брендів у світі.[8]

Білл Ґейтс і Microsoft

Народившись 1955 року, майже на двадцять років пізніше за Ґроува, Білл Ґейтс мав зовсім інший життєвий старт. Він ріс у Сіетлі в привілейованій сім’ї впливового юриста та відомої громадської активістки. Наприкінці 1960-х, ще в середній школі, Ґейтс відкрив для себе комп’ютери й одразу захопився програмуванням. У старших класах він написав програму, яку адміністрація використовувала для складання навчальних планів. Разом зі своїм однокласником Полом Алленом він навіть заснував невеличку компанію, яка працювала над фіксацією данних про дорожній рух. Ґейтс вступив до Гарварду 1973 року, але за два роки покинув навчання, щоб 1975 року разом з Алленом заснувати Microsoft.

Microsoft починала з малого. Спочатку Ґейтс і Аллен адаптували мову програмування BASIC для Altair 8800 – бюджетного міні-комп’ютера для аматорів-ентузіастів, який працював на одному з перших процесорів Intel.

Великий прорив стався 1980 року, коли IBM, поспішаючи вивести на ринок свій перший комп’ютер, звернулась до Ґейтса за операційною системою – програмою, що працює з мікропроцесором для обробки рутинних, але потрібних обчислювальних функцій. Не маючи потрібної власної оперативної системи, Microsoft придбала її в місцевої компанії, змінила бренд на DOS і передала її компанії IBM на неексклюзивних правах.[9] Щойно персональні комп’ютери IBM набули масового попиту, Microsoft стала єдиновладним лідером галузі завдяки продажу DOS також і конкурентам IBM. DOS була програмною платформою персональних комп’ютерів, доки Microsoft не презентувала систему Windows, яку від 1990 року почали продавати у великих обсягах.

Тим часом Microsoft стала беззаперечним лідером на ринку застосунків,[10] почавши 1982 року з першої версії Excel, слідом за якою вийшов текстовий редактор Word. 1990 року було запущено пакет прикладних програм Office. Загалом, до 1985 року завдяки продажам мов програмування, операційних систем і застосунків щорічний дохід компанії перевищив 100 мільйонів доларів, що допомогло Microsoft стати загальновідомим брендом.[11] До 1987 року компанія вже обійшла свого конкурента, фірму Lotus (виробника популярного табличного процесора 1-2-3), щоб стати найбільшою у світі компанією в галузі програмного забезпечення для ПК з майже 350 мільйонів доларів прибутків.[12] Три роки по тому продажі Microsoft перевищили 1 мільярд доларів.

Поява інтернету в 1990-ті роки загрожувала підривом ролі ПК – наріжного каменя бізнесу Microsoft. Ґейтс прийняв виклик, спрямувавши ресурси в розробку власного веб-браузера та доповнивши майже всі продукти Microsoft функціональними можливостями інтернету. Ця стратегія спрацювала: Microsoft успішно відбила атаки Netscape та інших інтернет-компаній і зберегла домінантні позиції в індустрії програмних продуктів.

2000 року Ґейтс покинув посаду CEO, передавши управління компанією своєму давньому другу і колезі Стіву Балмеру. Ґейтс залишався головним системним архітектором програмного забезпечення Microsoft до 2006 року та штатним працівником до 2008 року, після чого віддавав більшу частину свого часу Фонду Білла і Мелінди Ґейтс.[13]

Стів Джобс і Apple

Як і Білл Ґейтс, Стів Джобс народився 1955 року та ріс якраз тоді, коли революція ПК тільки починалася. Його батьками були студенти Вісконсинського університету, але немовлям хлопчика всиновила робітнича сім’я. Коли маленькому Стіву виповнилося п’ять років, вони переїхали із Сан-Франциско до Силіконової долини. Раннім знайомством з дизайном та електронікою Джобс завдячує своєму батькові, тесляру й механіку, який захоплювався реставрацією автомобілів. Сусід, який працював у компанії Hewlett-Packard, підігрівав невпинне зацікавлення Джобса до електронних схем: він заохочував його комплектами електроніки «зроби сам» та ввів його в коло інженерів компанії Hewlett-Packard і місцевих студентів, які збиралися щотижня за програмою, що спонсорувалася компанією.[14] Мабуть, логічно було б припустити, що наступним кроком Джобса буде вступ до такого закладу, як Стенфорд або Берклі. Натомість він обрав Рід-коледж – школу мистецтв у штаті Орегон, відому своєю атмосферою вільнодумства та заперечення суспільних цінностей і норм. Джобс вступив до Ріду 1972 року, але за півроку кинув навчання. Наступні кілька років він відвідував коледж як вільний слухач, постійно спілкувався з друзями і врешті-решт помандрував до Індії. Після повернення до Силіконової долини він почав працювати над проектами разом зі Стівом Возняком – геніальним інженером, якого він знав ще з часів старшої школи. 1976 року вони заснували Apple Computer.

Перший продукт компанії, що мав назву Apple I і складався з друкованої плати в дерев’яному корпусі, Джобс, Возняк та їхній приятель зібрали разом у гаражі родини Джобсів. За рік з’явився Apple II – це був повністю зібраний комп’ютер з клавіатурою, розміщений у глянсуватому пластмасовому корпусі. Apple II став одним з найперших комерційно успішних персональних комп’ютерів і сприяв становленню нової індустрії. Завдяки успіху Apple II наприкінці 1980 року Apple Computer набула неабиякої популярності.

Коли 1981 року компанія IBM випустила перший персональний комп’ютер (IBM PC), компанія Apple зіткнулася з новим могутнім конкурентом. IBM PC, який працював на процесорі Intel і використовував операційну систему DOS від Microsoft, невдовзі став панівною обчислювальною платформою і випередив Apple II за часткою на ринку. Щоб змінити хід гри, 1984 року Apple випустила Macintosh (Mac).

Хоча Mac ніколи не становив серйозної загрози для IBM PC і сумісних з ним комп’ютерів (так званих «клонів»), проте знаменував собою вирішальний момент для галузі. Mac був обладнаний графічним інтерфейсом користувача (ГІК), що робило його набагато простішим у використанні, ніж IBM PC. Це нововведення, згодом перенесене Microsoft на систему Windows, вивело потенційний ринок персональних комп’ютерів далеко за межі сфери інтересів технарів-аматорів.

Mac був революційним продуктом, але його впровадження як виробничої платформи відбувалося дещо повільно. Джобсу не вдалося створити згуртованої команди розробників прикладних програм, а ціну на Mac він тримав надто високою для масового ринку. Проблеми, пов’язані з продажами Mac, призвели до боротьби за владу між Джобсом і генеральним директором Джоном Скаллі, якого Джобс раніше переманив з PepsiCo. У травні 1985 року Джобса було звільнено з посади керівника підрозділу Macintosh, а за кілька місяців він покинув посаду голови правління та продав усі свої акції Apple, щоб заснувати NeXT – компанію з виробництва високоякісних комп’ютеризованих робочих станцій для професіоналів. 1986 року він також став власником анімаційної кіностудії Pixar.

Протягом наступного десятиліття без Стіва Джобса Apple знайшла вірних прихильників та домінувала на таких спеціалізованих сегментах ринку, як освіта і настільні видавничі системи. Але до середини 1990-х компанія втратила значну частку на ринку ПК і зазнавала збитків. Спроби вийти на ринок з низкою пристроїв споживчої електроніки зазнали невдачі, а базові платформи програмного забезпечення та апаратного обладнання для Macintosh уже застаріли. У межах стратегії крутого розвороту компанія Apple придбала NeXT і використала її програмну технологію як базу для операційної системи наступного покоління Macintosh. Разом з NeXT 1997 року повернувся в Apple і Джобс – спочатку як консультант і зрештою як CEO.

Джобс швидко переорієнтував Apple на виробництво невеликого асортименту продуктів і поставив на меті підвищити їхню якість до світового рівня. Першим на черзі був iMac, який відрізнявся від попереднього комп’ютера серії Macintosh інноваційним дизайном. Він надійшов у продаж 1998 року. Три роки по тому Apple репрезентувала ще одне революційне досягнення – цифровий музичний плеєр iPod, який став одним з визначальних продуктів доби.

Невдовзі прибутки від iPod становили вже половину доходів компанії. Із цим новим продуктом і за підтримки музичного інтернет-магазину iTunes, Apple вийшла за межі суто комп’ютерної галузі на ринок споживчої електроніки. На підтвердження цього курсу 2007 року Джобс вилучив слово «computer» з назви компанії і змінив її на Apple Inc.

Того ж року Apple випустила iPhone, який став хітом продажів серед смартфонів на світовому ринку, а також нову платформу для створення застосунків, що продавалися через власну торговельну мережу компанії – App Store.[15] Слідом за iPhone 2010 року Apple випустила iPad – портативний планшетний комп’ютер на базі операційної системи і прикладних програм iPhone, який дозволяв користувачеві дивитися відео, слухати музику, читати й писати електронні листи, а також переглядати веб-сторінки. іPad миттєво став справжньою сенсацією, а обсяг його продажів сягнув одного мільйону одиниць за перший місяць і 15 мільйонів – за перші дев’ять місяців на ринку.[16] Завдяки цим новим галузевим платформам Джобс зробив Apple компанією з найбільшими ринковими активами за всю історію бізнесу. Після цього, восени 2011 року, він пішов у відставку через хворобу.

Різні люди, схожі методи

Складно уявити більш несхожих людей, ніж Ґейтс, Ґроув і Джобс. Ґроув був дисциплінованим інженером зі ступенем доктора, який вирішував найскладніші задачі. В Intel він починав з посади виконавчого директора, не маючи фахової освіти з менеджменту. У перші роки діяльності до його обов’язків належало все – від перегляду інженерних креслень та укомплектування штату до встановлення поштової скриньки Intel та замовлення меблів для офісу.[17] Цей досвід спонукав його до вивчення менеджменту і залишив помітний відбиток на його стилі керівництва вже як генерального директора. Наприклад, Ґроув наполягав на запровадженні чіткої системи, за якою кожна справа – від оцінки ефективності роботи персоналу й опитування звільнених співробітників до перспективного стратегічного планування – виконувалася згідно з установленою процедурою.

Джобс, який був молодший на ціле покоління, занурився в бунтарську субкультуру кінця 1960-х і був готовий кинути виклик суспільству. Іноді його вважали трохи схибленим, адже він часто поводився так, ніби загальновживані правила його не стосувалися. Джобс нерідко з’являвся на зустрічах босоніж або неголеним (а інколи й немитим, завдаючи прикрості колегам і друзям). Він зняв номерний знак зі свого «мерседеса» та на паркінгу Apple окуповував місця, призначені для людей з обмеженими можливостями. (Ґроув, навпаки, паркувався на будь-якому вільному місці на стоянці Intel, так само як інші працівники компанії.) Проте, незважаючи на зовнішню недбалість в особистому житті, у питаннях дизайну Джобс був перфекціоністом, одержимим вишуканістю та простотою. «Якщо щось не в порядку, не можна просто проігнорувати це і сказати, що полагодите все пізніше, – наголошував він. – Адже саме так чинять інші компанії».[18]

Коли Джобс зауважував це, він, мабуть, мав на увазі Microsoft.[19] Порівняно з Джобсом, Білл Ґейтс вражав своїми технічними навичками. Навчаючись у коледжі, Ґейтс винайшов алгоритм розв’язання комбінаторної задачі з прикладної математики, яку довгий час нікому не вдавалося подолати. До того ж понад тридцять років цей спосіб залишався найефективнішим. Неодноразово, побачивши, як інші б’ються над усуненням технічних проблем, він кидав: «Я б зробив цю програму за вихідні».[20] Але досконалість ніколи не була для Ґейтса самоціллю. Він був прагматиком і всю увагу зосереджував на створенні продуктів, а згодом і платформ, які були «достатньо якісними», щоб захопити масовий споживчий ринок.[21] Тоді як Джобс уважав себе майстром і митцем, Ґейтс пишався своїм талантом зламувати й розробляти комп’ютерні програми, просувати продукти на ринок, а потім поступово вдосконалювати їх.

Незважаючи на відмінності у вихованні та характері, Ґейтс, Ґроув та Джобс мали декілька спільних ключових рис. Найважливішим було те, що всі троє вирізнялися надзвичайною амбіційністю та плекали великі мрії – не стільки щодо себе, скільки щодо своїх компаній, галузей та світу в цілому. Вони були рішуче налаштовані впливати на все навколо. Ґейтс, наприклад, пригадував, як він разом із Полом Алленом 1975 року заснував Microsoft: «Ми мріяли про комп’ютер на кожному столі в кожній домівці».[22] І вони мали на увазі не будь-які комп’ютери, а ті, які б використовували програмне забезпечення Microsoft. Щодо Джобса, то він щиро вірив, що продукти Apple, за його словами, «залишать відбиток у всесвіті».[23] Він поставив собі на меті не просто створити продукти, які купуватимуть, але змінити повсякденне життя мільйонів людей. І жодна із цих інновацій не була можливою без мікропроцесора, який винайшов Intel. Ґроув своєю метою проголосив оновлення світової комп’ютерної індустрії, центром якої він бачив Intel.

До того ж Ґейтс, Ґроув і Джобс були прибічниками жорсткої професійної етики і впроваджували її в корпоративну культуру своїх компаній. 1981 року, у відповідь на спад у виробництві мікросхем, Ґроув запровадив стратегію «125 % рішення», як він її називав. Він звернувся до співробітників Intel із проханням безоплатно працювати додаткові дві години на день.[24] Джобс спонукав команду розробників працювати дев’яносто годин на тиждень і при цьому вимагав від них результатів, які більшості здавалися неймовірними. Ґейтс був відомий тим, що цілодобово розсилав грізні листи електронною поштою, не зважаючи на час, і блукав коридорами Microsoft у вихідні, щоб бачити, хто працює в офісі. Навіть Ґейтс помітив свою схожість із Джобсом. Розмірковуючи над тим, що в них є спільного, він зазначав: «[Джобс і я] обидва були надзвичайно енергійними і гарували без просвітку».[25]

Усі три керівники підтримували проведення «запеклих інтелектуальних дебатів», як називав їх Ґроув, що часто перетворювалися на галасливі сварки.[26] Не маючи жодних сумнівів щодо власних здібностей, вони не переймалися занадто почуттями інших співробітників та підлеглих. Якщо Ґейтсу не подобалася ідея, він часто недбало зауважував, що то «найбільша дурня, яку я будь-коли чув». Дехто з команди засновників Macintosh пригадував, що Джобс «мав рідкісний дар бачити ваше слабке й вразливе місце, і він змушував вас щулитися від приниження».[27] Ґроув був ввічливіший, але не менш нестерпний. Ми не рекомендуємо іншим генеральним директорам та керівникам наслідувати їхню агресивну поведінку, але було б непогано перейняти той запал, який супроводжував словесні нападки. Ґейтс, Ґроув і Джобс усі були «шукачами правди», як колись назвав Ґроува один зі співробітників Intel.[28] Вони поважали колег, які мали достатньо розуму, знань та сміливості, щоб довести свою правоту. Джобс, наприклад, говорив у своєму інтерв’ю 1995 року: «Мені байдуже, чия правда, я дбаю про результат».[29] Визнаючи вміння Джобса залякувати і його готовість відступати в разі власної неправоти, команда розробників Macintosh навіть започаткувала щорічну премію для того, кому найкраще вдасться протистояти Джобсу.

І нарешті, кожен з трьох CEO приховував здорову дозу параної, принаймні щодо їхніх компаній. Ґроув навіть свою книгу зі стратегії назвав Only the Paranoid Survive. Таку книгу легко міг написати і Джобс, і Ґейтс. Вони всі чудово розуміли, що в умовах стрімкого розвитку галузі успіх вимагав постійної пильності й обачності. Вони весь час озиралися в пошуках конкурентів, що намагалися зміцнити свої позиції, або компаній-новачків, які з’являлися невідомо звідки, як колись і вони самі. 1997 року, сповнений сил після перемоги над Netscape у війні браузерів, Ґейтс написав: «Сьогодні, як і щодня протягом останніх двадцяти років, я дивлюсь на нас як на невдах. Якщо ми не втілимо наші плани, конкурент з’їсть наш шмат пирога… Одного дня хтось захопить нас зненацька. Одного дня якась енергійна новостворена компанія викине Microsoft з бізнесу. Сподіваюся тільки на те, що це станеться років за п’ятдесят, а не за два чи п’ять».[30] Замініть «Microsoft» на «Intel» або «Apple», і ці слова могли так само сказати Ґроув або Джобс.