Читать книгу Флорентійські хроніки. Державець (збірник) - Никколо Макиавелли - Страница 32

Та вернімося до того, чого я відбіг. Цісар Людовік, щоб підняти роль своєї партії і за одним разом вінчатися на царство, прийшов до Італії. У Мілані він захотів злупити грошики з міланців, удаючи, ніби намагається вернути їм волю, і запроторив усіх Вісконті до в’язниці. Одначе невдовзі на вимогу Каструччо Луккського він повипускав їх. Потім подався до Рима і, щоб збільшити в Італії розрух, посадив антипапою П’єтро делла Корбару, сподіваючись з допомогою його слави та загонів Вісконті підірвати ворожу йому партію в Тоскані і в Ломбардії. Одначе Каструччо сконав, і для Людовіка це стало початком краху, бо Піза і Лукка збунтувалися і пізанці випровадили антипапу у Францію до папи у полон, оскільки цісар, втративши надію чогось добитися в Італії, повернувся до Германії. Та не встиг він забратися геть, як Іоанн, король Богемії, прибув до Італії на заклик брешійських гібеллінів і захопив Брешу і Бергамо. А що наскок цей стався зі згоди папи, хоча той і вдавав, ніби обурений, болонський легат підсобив йому, гадаючи, що це добрий спосіб перешкодити цісареві повернутися до Італії. З цієї причини ситуація в Італії геть-то змінилася. Флорентійці і король Роберт, бачачи, що легат підтримує виступ гібеллінів, стали ворогами всіх, кого легат і богемський король вважали друзями. І нині, незважаючи на уподобання гвельфів і гібеллінів, багато хто з властителів, серед яких були Вісконті, делла Скала, мантуанський Філіппо Гонзага, державці Каррари та Есте, об’єдналися між собою. Папа всіх їх викляв. Богемський король, нажаханий цією спілкою, повернувся до себе додому набрати більшу військову потугу, і хоча знову повернувся до Італії з численнішими загонами, йому прийшлося непереливки. Спантеличений таким опором, він повернувся в Богемію на велику досаду легата, залишивши свої залоги лише в Реджо і Модені й припоручивши Парму Марсіліо і П’єро деї Россі, які були в цьому місті дуже впливові. Після його відступу до ліги прилучилася Болонья, і всі її учасники поділили між собою чотири міста, які все ще тягли руку за Церквою: Парма дісталася делла Скалі, Реджо – Гонзазі, Модена – роду д’Есте, Лукка – флорентійцям. Проте захоплення цих земель спричинило чимало збройних сутичок, які змогло спинити лише втручання Венеції. Може здатися дивним, що, розповідаючи про численні події, які відбувалися в Італії, ми досі не згадали про венеційців, адже їхня республіка роллю своєю і впливом заслуговує на славу більше за всі інші італійські князівства. Отож, щоб не дивувались і не питали, яка цьому причина, мені доведеться вернутися далеко назад, щоб кожен дізнався і про виникнення Венеції, і про обставини, які заваджували їй довший час бути в гущі італійських справ.