Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 12

Сьогодні дощик в унісон із потічком про щось шепоче.

Можливо, про короткий сон в ці весняні прозорі ночі.

А може, про складне буття й про те, що з нами далі буде,

А ще, що в вихорах життя весну не помічають люди.

Не помічають ту красу, що кожен рік вона дарує:

Як розпліта верба косу, як ранок фарбами чарує…

Не чують радісних пісень пташок у тиші світанковій

І все стрімкіше, що не день, втрачають віру в чесність слова.

І як руйнуються святі ще нещодавно ідеали,

Як світлі мрії і думки в людей політики забрали.

Ні, то, мабуть, свої думки я хочу в шепіт цей вписати…

А дощ з потічком не такі! Вони шепочуть: «Спати, спати…»