Читать книгу І день як вимір нашого життя - Олександр Афонін - Страница 5

Надвечір прилетів легенький вітер,

Десь іздаля, мабуть, аж з-за Десни.

І стало враз повітря соковитим,

Із присмаком вже справжньої весни,

Із ароматом терпким верболозу,

Що весну супроводжує завжди,

Й солодким, як діток маленьких сльози,

Смаком краплинок талої води.

І все в зірках шатро небес високих,

Без краю і кінця, як і життя,

Раптово повернуло в серце спокій,

А в душу – всі весняні почуття.