Читать книгу Життя після смерті Маші звичайної - Ольга Навроцкая - Страница 8

Упродовж місяця Сед щовечора просто з’являвся у моїй квартирі. Він ніколи не дзвонив у двері, а дивовижним чином опинявся саме в тому місці квартири, в якому мене на ту мить не було. Зазвичай це відбувалося десь опівночі. І я ніяк не могла простежити його раптову появу. При цьому він і разу не подзвонив мені й не написав жодної есемески. І я, певна річ, теж йому не писала і не дзвонила. Я взагалі вдавала, що так і треба, попри те, що вся ця ситуація була, м’яко кажучи, трохи дивна. Але чи то я була під гіпнозом, чи то… в мене просто немає інших версій. Так я трималася пару тижнів, але якось, після неймовірного сексу, не витримала і влаштувала Седу стандартний жіночий допит.

– Чому ти приходиш так пізно? Не дзвониш?

– Я працюю.

– Це зрозуміло. Ким?

– Поки не можу сказати, але обов’язково розповім.

– Тебе немає у жодній із соцмереж, на мою думку, в наш час це дуже дивно.

– Бути дивним у наш час уже нормально, – віджартовувався Сед.

– Ти мене просто використовуєш, тільки я не розумію, навіщо всі ці фокуси, – не вгавала я.

– В якомусь сенсі, так, ми всі використовуємо одне одного… Здається, я десь це вже чув.

– Не з’їжджай… Ти одружений?

– Ні, не вгадала!

– Вампір?

– Чому ти так вирішила?

– Що за манера відповідати запитанням на запитання?

– Ні, не вампір, але я знав одного – цікава людина, між іншим.

– Заспокоїв… Ти іншопланетянин?

– Ні.

– Шпигун?

– Ні.

– Чарівник?

– Ні, не чарівник… Може, поспимо, га?

– Не хочу, може, ти диявол?

– Боронь боже! А чому не ангел?

– Тому що ти не ангел! Я ж помру від цікавості!

– Все може бути! Жартую! Невдовзі ти про все дізнаєшся. Ходи до мене, я тебе поцілую, й будемо спати.

– Ти мене присипляєш поцілунками? Це щось новеньке…

– Я тебе обожнюю, спи…