Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 22

Я із надій будую човен,

І вже немовби наяву

З тобою, ніжний, срібномовен,

По морю радості пливу.

І гомонять навколо хвилі,

З бортів човна змивають мох,

І ми з тобою вже не в силі

Буть нещасливими удвох.

І ти ясна, і я прозорий,

І душі наші, мов пісні,

І світ великий, неозорий

Належить нам – тобі й мені.

О море радості безкрає,

Чи я тебе перепливу?

Якби того, що в мріях маю,

Хоч краплю мати наяву.