Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 27

Я дивлюся в твої перелякані очі,

Я тебе заголубить, запестити хочу.

Тільки знаю: не треба! Не треба!

Міг раніше я жить

І не думать про тебе.

Все вривалося в душу, в тривожне чоло —

Все на світі було,

Лиш тебе не було.

А тепер уже й світу, здається, нема —

Тільки ти залишилась сама.

Але я протестую, волаю: не треба!

Та не можу вже жить

І не думать про тебе.