Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 28

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль[21].

І з тобою було б нам гірко,

Обіймав би нас часто сум,

І, бувало б, тремтіла зірка

У тумані тривожних дум.

Але певен, що жодного разу

У вагання і сумнівів час

Дріб’язкові хмарки образи

Не закрили б сонце від нас.

Бо тебе і мене б судила

Не образа, не гнів – любов.

В душі щедро вона б світила,

Оновляла їх знов і знов.

У мою б увірвалася мову,

Щоб сказати в тривожну мить:

– Ненаглядна, злюща, чудова,

Я без тебе не можу жить!..