Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 24

Берези, в снігу занімілі,

Іній на вітах слізьми,

Про що ви мрієте, білі?

– Про сонце мріємо ми…

Дуби в крижаній кольчузі,

Одягнуті в сиві шовки,

Про що замислились, друзі?

– Про сонце наші думки…

Вітри із морозяним шпаром,

Куди вас ведуть чорти,

Чого галасуєте даром?

– Хочемо сонце знайти…

Очі, наповнені горем,

Очі сумні мої,

Чому ви блукаєте зором?

– Хочем побачить її…

Серце, недавно кволе,

Муко моя мала,

Чому щемиш, як ніколи?

– Хочу її тепла…

Розуме мій байдужий,

Вируч мене хоч ти —

Над чим ти думаєш, друже?

– Хочу надію знайти…