Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 26

Не дивися так печально,

брів похмуро не підводь.

Усміхнись і просто вимов:

«Божевільний, не підходь!

Не ходи сумний та кислий,

стань, досадо, в стороні,

Як тебе немає поруч,

веселіш тоді мені.

І хоч ти ніщо для мене,

але ж бач, яка біда:

Мулить око порошина,

як під вію попада…»

Говори мені і смійся

у холодній тишині,

Буду знать, що ти щаслива, —

легше стане і мені.