Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 10

Преподобні отці, браття і сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Господь Бог дозволив нам щасливо пережити перший тиждень Великого посту. І ось сьогодні ми чуємо в євангельському читанні історію про одну зустріч. Ця зустріч, мабуть, перевернула життя тих людей, які її пережили.

Спочатку Христос зустрічає Пилипа і каже до нього: «Іди за Мною». Із цієї коротенької фрази Пилип зрозумів, хто його кличе, тому відразу біжить до свого приятеля Натанаїла. Розповідає, що нарешті знайшли Месію, того, хто є здійсненням мрій і очікуванням старозавітного Божого народу на прихід Спасителя, на кого так довго чекали царі, пророки і патріархи. Пилип прийшов до свого приятеля не для того, щоб похвалитися, мовляв, бачиш, я щось добре знайшов. Він хоче, щоб ту саму зустріч пережив Натанаїл. Проте останній сприймає приятеля скептично, думаючи, що той помилився, бо нічого доброго з Назарета не могло бути. (За розумінням тогочасного Ізраїлю, Назарет не був тим місцем, звідки мав прийти Месія.) І тоді Пилип каже: «Прийди і подивися», – тобто переживи те саме, що я.

Відтак Христос приходить до Натанаїла і каже йому: «Це справжній ізраїльтянин, в якому немає лукавства». Той здивувався: «Звідки ти мене знаєш? Я вперше тебе бачу». І почув слова, від яких стрепенувся: «Я бачив тебе, як ти був під смоківницею».

Ми не знаємо точно, який секрет відкрив цими словами Христос, але, за мовою пророків, бути під смоківницею – означає бути в тіні власного дому, де ніхто тебе не бачить, тільки Господь Бог; а сидіти під смоківницею – значить чекати на Божий поклик. Церковна традиція каже, що Натанаїл був одним із тих дітей, кого мали вбити у Вифлеємі за Христа. Мати сховала його під смоківницею, тому він лишився живий.

У ту мить Натанаїл розуміє, що перед ним не звичайна людина, не лише людська мрія, а сам Господь Бог. І тоді в юнака з усього серця виривається ісповідь віри: «Ти – Син Божий, Цар Ізраїлю». Христос йому каже: «Бачиш, ти стрепенувся, бо Я відкрив якусь твою таємницю, але пізнаєш ще таємниці Божі. Ти побачиш відкриті небеса, як ангели сходять на Сина Чоловічого». Відтак Ісус пригадує сон Якова, небесну драбину, яку той бачив.

Ця зустріч справді перевернула життя Натанаїла. Адже він став свідком не якихось особистих переживань брата. Він зустрів живого Бога. Сам пережив зустріч із тією Божою Особою, яку звіщав йому Пилип. І пізніше Натанаїл стане апостолом Вартоломеєм і разом з Пилипом голоситиме всьому світові про прихід на землю Месії. Вони ділитимуться з усіма людьми своєю знахідкою, щоб кожен із нас міг пережити подібну зустріч у власному житті, був віднайдений Богом під своєю смоківницею.

Цей день ми називаємо неділею Православ’я. Сьогодні ми тішимося православною, істинною вірою Католицької Церкви. У чому полягає ця істинність, повнота, прямота того способу славлення Бога, який ми маємо у нашій Церкві. Інакше кажучи, що таке церковна традиція, або церковне передання? Відповідь дає нам ця подія, історія цієї зустрічі. Адже церковна традиція полягає не в тому, щоб ділитися з кимось людським побожним досвідом, практикою чи звичаями. Мета церковної традиції – передавати з покоління в покоління можливість пережити таку саму зустріч із живим Христом, яку пережили апостоли. Це повнота віри, той скарб, який Церква має в собі, тішиться ним і хоче, щоб усі люди, наші сучасники, малі й великі, пережили цю зустріч. «Прийди і подивися» – тоді відчуєш, що живий Христос, тільки Він, є здійсненням усіх твоїх мрій і бажань. У Ньому прихована таємниця твоєї особи, твого життя, твого покликання. Лише після зустрічі з Господом ти зустрінешся із самим собою і дізнаєшся про те, хто ти такий, і про кожний Божий задум про себе.

Сьогодні Церква святкує особливий вияв цієї церковної традиції, віри, яким є свята ікона, – святкує перемогу над іконоборством. Ця перемога поклала край одній із найтяжчих і найбільш кривавих дискусій у Візантійській імперії, дуже гострого протистояння між імператорським домом і побожним людом, монашеством, духовними особами. (Одним із тих, хто найбільше захищав ікону, був наш преподобний отець Теодор Студит.) Ікона стала наче вінцем усіх догматичних рухів першого тисячоліття. Адже ікона – це таїнство зустрічі. Особа, зображена на правильно написаній і посвяченій іконі, стає присутньою за посередництвом цього зображення. Як каже святий Василій Великий, вшанування ікони переходить на особу, яка на тій іконі написана. Перед іконами ми світимо лампади: це знак того, що особа, яка на них зображена, присутня для зустрічі зі мною. Тому нам не треба йти аж до Витсаїди, щоб зустріти живого Бога, а слід стати перед іконою, аби Його побачити і почути.

«Прийди і подивися» – це заклик Церкви до кожного з нас, до того, хто шукає Бога, – стати перед Його обличчям, яке зображене на святій іконі. Ікона – це можливість бачити невидиме. Вона у видимий спосіб зображає те, чого наше око не може бачити. В іконі ми чуємо здійснення Христових слів про можливість споглядати небеса відкриті і ангелів, які сходять на Сина Чоловічого.

Ми сьогодні проситимемо Господа, щоб кожен християнин пережив особисту зустріч із живим Христом у наших спільнотах, монастирях і парафіях. Кличемо відтак кожного з вас поділитися своєю вірою, як це робив апостол Пилип. Нехай всемилостивий Господь справді буде силою вашого християнського життя, нехай свята ікона допоможе вам зустрічати Господа Бога щоразу, коли ви Його потребуватимете.