Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 15

Дорогі в Христі!

Сьогодні хочу насамперед привітати групу молоді та катехитів, учителів віри, Київської архиєпархії, які беруть участь у реколекціях у рамках підготовки до святкування свята Воскресіння Христового. Щиро дякую вам за присутність і бажаю вам глибокого духовного життя впродовж цього часу.

Останні кілька століть життя людства позначені відкриттям великих людських можливостей. Людина начебто почала щоразу більше вірити в себе – у те, що знає і що вміє. Це створило ілюзію всемогутності людської істоти. Хоча впродовж останніх десятиліть ми відчуваємо (особливо під час сучасної економічної кризи), що все ж таки не є всесильними, не все нам підвладне, не все ми можемо вирішити своєю силою і своїм знанням.

Наслідком такої ейфорії, віри в себе стало те, що людина начебто перетворилася на глуху й німу до того, що є вічним, невидимим, нематеріальним, – до того, що ми зазвичай називаємо духовним світом. Особа, яка переживає межу своїх людських можливостей, поневолі впадає в крайнощі, але насправді те, що вона шукає, – це повнота її існування в цьому духовному, вічному світі.

У цю неділю, четверту неділю Великого посту, Євангеліє представляє нам один із випадків переживання межі людської можливості. Ісус Христос, який щойно преобразився на Таворській горі, приходить до своїх людей, до своїх учнів, які Йому скаржаться: «Учителю, ми нічого не змогли зробити». «А що сталося?» – запитує Вчитель. Батько привів до Христових учнів свого єдиного сина, який мав специфічну недугу. Євангелист Марко каже, що хлопець був у владі глухого і німого духа, який часто кидав ним у вогонь і воду, щоб його погубити. Властиво, батько не знав, ким насправді є його син, як вільна особа, створена на образ і подобу Божу, бо злий дух відібрав у нього цю Божу подобу.

Глухий і німий дух був знаком нездатності людини чути Божий голос, тому що в Старому Завіті з Богом можна було спілкуватися лише через орган слуху. (Каже пророк: «Слухай, Ізраїлю».) Хто не чує, очевидно, не може говорити, не має у собі того слова, джерелом якого є сам Господь Бог.

Христові слова: «Роде невірний і грішний, скільки часу маю з вами перебувати?» – стосуються не так того батька, як всіх людей. Адже син був образом своїх батьків. Те, що з ним сталося, було наче згустком ситуації, в якій жили люди, котрі зібралися в той час, щоб бачити і слухати Божественного Вчителя. Часом кажуть, що діти є обличчям своїх батьків, вони виявляють те, про що тато і мама мовчать. Тому, дивлячись на того хлопця, на його недугу, Христос говорить про стан людей, яких Він прийшов спасти. Звичайно, Він вигнав злого духа із хлопця, зробив його здатним чути Боже слово і передавати іншим, але в момент вигнання того духа юнак був начебто мертвим. Тоді Ісус бере його за руку і підводить до батька.

Дорогі в Христі, під час Великого посту ми покликані, з одного боку, побачити межі своїх духовних сил і людських можливостей, а з іншого – пережити Божу силу, яку можемо отримати через віру. Бо віруюча людина якраз на межі власної спроможності відчуває Божу силу. Тому Христос каже: «Нічого немає неможливого тому, хто вірує». Віра робить нас здатними переживати, відчувати цю небесну, божественну дійсність і прийняти силу, яку хоче нам дати Господь.

Упродовж Великого посту ми молимося одну цікаву молитву, яка називається «Молитва Єфрема Сирина». Думаю, що багато з вас знає її напам’ять. У цій молитві є такі слова: «Господи і Владико життя мого, духа лінивства, недбайливості, властолюбства і пустомовства віджени від мене, а духа чесноті, справедливості й любові дай мені, слузі Твоєму». Ми молимося про зміну духу, про те саме, що пережив хлопець із євангельської розповіді. Просимо Господа Бога забрати від нас це омертвіння, нечуйність до духовних істин, просимо Його повернути нам Божу подобу, просимо, щоб Господь допоміг нам пізнати самих себе, а відтак сповнитися Його знанням, Його силою, Його можливостями. Але часом гріх так глибоко вкорінюється в нашому серці, характері, що коли ми хочемо те зло із себе вигнати, нам видається, що ми вмираємо.

Якось, ще будучи священником, я розмовляв із одним хлопцем і сказав йому: «Такі й такі риси твого характеру є поганими, ти мусиш їх позбутися». А він мені відповів: «Отче, я не зможу їх позбутися, бо тоді це вже буду не я».

Час Великого посту ми ще називаємо часом умертвлення, бо справді, позбуваючись злого зі свого життя, нам спершу видається, що ми начебто вмираємо, подібно до того хлопця, якого зцілив Христос. Проте саме тоді ми відкриваємо, даємо місце Святому Духові, якого приходить дарувати нам Христос, щоб зробити нас повноцінними людьми, створеними на образ і подобу Бога.

Хочу нам усім побажати, щоб під час Великого посту кожен із нас пережив зміну духу, щоб ми стали віруючими людьми, щоразу більше і глибше. Як ми чули в Євангелії, батько того хлопця молився до Христа словами: «Вірую, Господи, але поможи моєму невірству». Тому щоразу, коли відчуваємо, що своїми силами, знаннями і можливостями нічого не можемо, кажімо до Христа: «Вірую, Учителю, поможи моєму невірству», – і побачимо, що Божа сила змінить, преобразить наше життя, наповнить його новим змістом, новим духом і зробить можливим те, що по-людськи є неможливим. Нехай сьогодні кожен із нас відчує себе улюбленим сином і улюбленою донькою нашого Небесного Отця, а Дух Святий стане силою нашого християнського життя. Зростаючи у вірі, ми станемо сильнішими в Божому Слові.