Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 5

Преосвященний владико Йосипе!

Всечесні отці!

Преподобні брати і сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

У Святому Письмі ми часто натрапляємо на один глибокий символ, який розповідає нам про Бога, – Боже око. Думаю, багато з вас бачили той знак Божого ока у трикутнику, який споглядає на Всесвіт. З одного боку, цей символ означає неустанне чування і Божий захист над праведником, а з іншого – проникне, глибинне бачення всього створеного, зокрема людського серця. Псалом 139 каже нам: «Боже, Ти знаєш мене, коли сиджу і встаю я. Ти знаєш глибину мого серця. Пронизай мене Твоїм оком. Якщо я є на неправдивій дорозі, скеруй мене на путь істини». Можливо, цей символ Божого батьківського ока, яке все пронизує, є гарним вступом для нас у цю неділю, – для нас, які слухаємо притчу про блудного сина.

У цій притчі є три дійові особи: батько, молодший і старший сини, кожен зі своєю історією. Але сьогодні я б хотів запросити всіх вас приглянутися до батька, через образ якого Ісус Христос хоче розповісти нам про те, ким є наш Бог Отець, – ким Він є для своїх дітей, для кожного з нас.

Батько у цій притчі характеризується трьома рисами. Перша риса – він дивиться і бачить. Чоловік бачить своїх дітей, які ростуть коло нього, він знає їхні бажання, – «бачить» свого сина навіть тоді, коли той є далеко. Каже Євангеліє, що батько першим його побачив здалека, як той обірваний, з порожніми руками, з понурою головою вертався додому.

Що ж той батько бачить у своїх дітях? Він бачить споживацьке ставлення до себе, бо так стається, що синам (і старшому, і молодшому) в певний час тато вже став непотрібний, їм лише потрібне його майно. Часто і наше ставлення до Бога та інших людей стає споживацьким. Всевидяче Боже око, яке дивиться сьогодні на нас, мабуть, простежує те саме. Ми так звикли використовувати одне одного: діти – батьків, батьки – дітей, влада – своїх громадян, що часом інакше не вміємо ставитися до інших. І така споживацька позиція, коли особа для нас начебто знецінюється, важливим є лише її спадок, майно, те, що ми можемо від неї отримати, спричиняє взаємне віддалення. Тут ідеться не тільки про фізичний простір: можна жити разом в одному домі, а бути далеко одне від одного.

Друга риса батька – це його милосердя, яке найбільше виявляється під час його зустрічі із сином. Євангелист Лука розповідає, що коли батько побачив свого сина, він над ним змилосердився. Але це є не тільки якесь почуття. Тут Лука вживає грецьке слово «еспланхністе». Це означає, що все батькове нутро стрепенулося, кинулося до сина, бо для батька важливо не те, що він має, а його син, найдорожчий скарб і найбільше багатство.

А третя риса цього батька, яка проявляється наприкінці притчі, – це радість. Батько сумував не за втраченим майном, а за втраченим сином. І коли хлопець повертається – батько тішиться, наказує вчинити великий бенкет, бо його син був пропав і знайшовся, був мертвий і ожив.

У славному творі Достоєвського «Ідіот» описана цікава історія. Молода жінка тримає на руках новонароджене дитя, яке часто плаче. І в певний момент мама вперше побачила на обличчі своєї дитини усмішку. З радості жінка перехрестилася. Той, хто бачив це, спитав: що ти робиш? А мама відповіла: «Щоразу, коли грішник клякає перед Богом, Господь до нього усміхається». Наш Небесний Отець хоче нас усіх зробити учасниками своєї радості, – учасниками того, ким є Він, і тоді, будьмо певні, матимемо все те, що має Він.

Дорогі в Христі брати і сестри, кажуть, що ця притча про блудного сина навернула до Бога набагато більше грішників, ніж проповіді всіх священників разом узятих. Навіть тоді, коли грішник тікає від Бога і Церкви, покидає все: хрещення, від якого відмовляється, церковну спільноту, над якою сміється, до його свідомості постійно промовляє притча про блудного сина, що, наче внутрішній голос, кличе його назад до батька, назад додому.

Я хочу всім вам побажати, щоб над вами, особливо в покаянний час Великого посту, до якого ми готуємося, засяяла Божа усмішка, щоб ви віднайшли нашого Небесного Отця і справді по-синівськи до Нього відкрилися, щоб на своїй шиї відчули обійми того Бога, який у милосерді та всепрощенні рухається до нас. Його око не осуджує, а визволяє і спасає, щоб у глибині нашого серця прозвучали Божі слова: «Треба веселитися, бо мій син (моя донька) був мертвий і ожив, пропав був і знайшовся».