Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 11

Високопреподобний отче-ігумене!

Преподобні отці й брати!

Дорогі в Христі брати і сестри!

У Святому Письмі ми натрапляємо на цікавий і глибокий за змістом символ, який представляє нам присутність Бога серед людей. Цим символом є Боже обличчя. Навчаючи Мойсея та Арона, як потрібно благословляти людей, Господь Бог сказав промовити такі слова: «Нехай Господь благословить тебе і охороняє тебе! Нехай поверне своє обличчя до тебе і змилосердиться над тобою! Нехай засяє своїм обличчям над тобою і дасть тобі мир!" (Чис. 6, 24–26). Отже, тут два рази згадується про Боже обличчя.

Боже обличчя – це символ присутності Господа Бога серед своїх людей і серед свого народу, адже, наприклад, у старослов’янській мові слово «лице» може означати і «обличчя», і «особу». Коли Бог перебуває серед своїх людей, тоді вони почуваються впевненими, захищеними. Якщо Його обличчя сяє для людини, то її життя стає радісним, сповненим енергії. Пригадайте, як два дні тому небо захмарилося і довкола була темрява – ми всі сумували. А як сонце засяяло, то начебто почалося нове життя, відчувалися нові перспективи. Коли сяє Боже обличчя, тоді людина відчуває мир, себто повноту життя. Тому, коли душа людини прагне Бога, вона шукає Його обличчя. У псалмах читаємо, що паломники, котрі йшли до Єрусалима, аби в храмі стати перед Божим обличчям, кажуть: «Як лань прагне до водних потоків, так моя душа прагне до Тебе, Боже. Душа моя жадає Бога, Бога живого, – коли бо прийду й побачу обличчя Боже?» (Пс. 42, 2).

Але в Старому Завіті Боже обличчя завжди було невидимим. Господь Бог сказав до Мойсея: «Лиця ж Мого не можна тобі бачити, бо людина не може бачити Мене і жити» (Вих. 33, 20) – тому що цей прямий досвід вічного, безконечного Бога змінює людину, вона уподібнюється до Господнього обличчя, яке хоче споглядати. Якщо Бог стає невидимим, тоді людина, яка бачить це обличчя, покидає видимий світ і переживає щось подібне, як хтось, хто перебуває на межі життя і смерті.

«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас». Так ми співаємо щонеділі в другому недільному антифоні, шукаючи Божого обличчя, бо ми теж є Божим людом, який, подорожуючи, шукає Божого миру, спокою і благословення. І Бог Отець повернув до нас, людей, своє обличчя, раз і назавжди. Навіть більше – Він засяяв для нас своїм обличчям і благословив нас у своєму єдинородному Синові Ісусі Христі. Про Нього так і каже апостол Павло: Він є образ невидимого Бога, печать Його істоти, у якому спочиває вся повнота Божества (пор. Кол. 1, 15; Євр. 1, 3). У воплоченні Другої Божої Особи, Ісусі Христі, невидимий Отець став видимим у людському обличчі, – обличчі свого Сина. Коли засяяло обличчя Ісуса Христа – Боже обличчя – на Таворській горі, апостоли сказали: «Добре нам тут бути» (Мт. 17, 4). Вони відчули повноту того щастя, яке може пережити людина лише тоді, коли справді стане перед Божим обличчям. Апостол Павло каже, що вічне життя в небі, вічне щастя полягатиме в тому, що ми споглядатимемо Бога лицем в лице.

«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас». Ми можемо спитати, чи ця благодать, нагода споглядати обличчя воплоченого Бога Ісуса Христа і відчувати, що Він присутній серед нас, була привілеєм не багатьох, а тільки тих учнів, які були з Христом і бачили Його своїми очима, чули Його слова. Ні. Спаситель захотів, щоб здатність і можливість споглядати Боже обличчя і відчувати на собі Його сяйво відкрилися всім нам, тим, які живемо сьогодні. Ми пам’ятаємо два випадки, коли Ісус Христос начебто передає людям відблиск свого обличчя. Під час Хресної дороги Вероніка, яка милосердиться над стражденним Христом, отримує на хустині відбиток Його Лику. А ще перед тим Ісус посилає відбиток свого обличчя едейському царю Авгару для того, щоб здійснити його прагнення перебувати в Божій присутності. Ось тому-то повнотою істинної віри є передання здатності споглядати Боже обличчя.

Ми сьогодні святкуємо неділю Православ’я. Це день повноти християнської віри. У цей Рік віри нам важливо збагнути, що повнотою того скарбу віри є ніщо інше, як реальна, повна і навіть видима присутність Божої Особи, Бога в Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, серед своїх людей. Тому ми сьогодні, цієї неділі, урочисто вшановуватимемо святі ікони. Адже через ікону ми можемо силою благодаті Святого Духа споглядати Боже обличчя в людському образі, в якому відкривається нам передсмак вічного щастя і миру.

Справді, коли ми перебуваємо перед освяченою іконою, то відчуваємо, що на нас звернене Боже обличчя. Те Боже сяйво спочиває на нас і те прадавнє архиєрейське благословення, якими Господь Бог вчив Арона і Мойсея благословити людей, сьогодні звершується на нас. Боже благословення, мир, спокій і захист є в тому, хто справді здатний відчути Божу присутність у святій іконі.

У сьогоднішньому Євангелії ми чуємо слова Христа до Натанаїла: «Побачите небеса відкриті й ангелів, які висходять і сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 51). Свята ікона якраз і є відкритими небесами. Але вона слугує нам лише початком духовної дороги, тому що наче преображає, змінює очі того, хто на неї дивиться, і вчить бачити невидиме. Святу ікону можна порівняти з віконцем, відчиненим у вічність. І тому ми, вшановуючи ікону, вшановуємо Божу Особу, котра присутня через образ і впроваджує нас у цей невидимий, небесний, Божий світ.

Ми повинні навчитися бачити глибше від того, що безпосередньо видиме тілесним очам. Дуже важливо, щоб ті, хто вшановує святі ікони і розуміє, що в них присутні святі особи, могли добачити Божу присутність у кожній людині, яка є образом і подобою Божою. Як дивно, коли хтось вшановує святі образи, цілує їх, кладе перед ними поклони, а потім, вийшовши на вулицю і зустрівши свого брата, свою сестру, сусіда, вже більше не бачить того образу, який у них, живих людях, залишив Творець. Один із відомих філософів двадцятого століття говорив, що обличчя людини є вікном у вічність. Як важливо, щоб ми це вікно знайшли і могли переступити у вічність.

«Боже, ущедри нас і благослови нас, просвіти лице Твоє на нас і помилуй нас». Я хочу всім вам щиро побажати, – вам, які розпочали цей великопісний духовний подвиг, цей шлях до Христового Воскресіння, щоб ви вміло користали з цієї Божої присутності в іконах, а відтак робили крок за кроком до Божого обличчя, яке для всіх нас підготовлене у вічності.