Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 13

Ваші Блаженства, еміненції, ексцеленції!

Високопреосвященні та преосвященні владики!

Улюблені браття у священстві!

Преподобні ченці й черниці!

Високодостойні представники української влади та дипломатичного корпусу!

Дорогі в Христі брати й сестри!

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Цими словами Христова Церква величає нині Чесний і Животворний хрест Господній. Саме сьогодні, коли вже пройдено половину великопісного шляху, отримуємо в дар це живоносне древо, щоб скріпитися ним, знайти в ньому джерело сили й відваги та продовжити свій шлях до Воскресіння Христового, щоб поставити це хресне знамення в центрі свого життя.

Святий апостол Павло в Посланні до филип’ян навів унікальний ранньохристиянський гімн, який молода, щойно зроджена Святим Духом Церква, мабуть, урочисто співала під час Літургії. Ось слова цієї величальної пісні: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі-Ісусі. Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, Він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому Бог Його вивищив і дав Йому ім’я, що понад усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею, і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Флп. 2, 5–12).

Найважливіше значення в цьому уривку мають слова про хрест. У першій частині гімну перед нами постає ікона земного шляху Ісуса Христа, який, ставши людиною, щодня прямував до смерті хресної. Хрест – це момент Його найбільшого приниження, крайнього впокорення й божественного низходження. Проте в другій частині величальної пісні зображено Христа, якого прославляє сам Отець. Саме від моменту хресної смерті починається восходження, прославлення й тріумфальне виявлення божественної слави Ісуса, яка водночас є славою Отця.

Кожен християнин, який, як учень Христа, іде за своїм Господом, у власному житті теж повинен відкрити дієвість Його пасхального таїнства. У небесну славу Воскресіння можна ввійти лише через одні двері – Його Чесний і Животворний хрест. Наше покликання – іти за Спасителем до кінця, можливо, аж до смерті хресної. Таїнственність Його Животворного хреста полягає в тому, що цей найнижчий ступінь упокорення, знеславлення й безчестя – це те місце, звідки Небесний Отець починає нас звеличувати, підносити й прославляти своєю божественною славою, перед якою приклонить коліно все, що на небі, на землі й під землею.

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Як по-особливому звучать ці слова для нас сьогодні! Для нас – Церкви-мучениці, що, як вірна спадкоємиця віри апостолів, співає їх у цьому Патріаршому соборі Воскресіння Господнього! Хіба це не промовистий знак Божий для всіх нас?

Наша Церква у двадцятому столітті пішла за своїм Спасителем до кінця – аж до повного її знищення на рідній землі й, здавалося б, смерті. Однак ця смерть сотень тисяч наших мирян, священників, ченців, черниць і єпископів була смертю хресною, а тому животворною! Наші батьки, діди й прадіди тим самим показали нам, своїм нащадкам, а через нас і вільній Україні силу й непереможність Чесного і Животворного хреста Господнього. У своєму знеславленні, приниженні та сходженні додолу наша Церква дійшла до моменту свого воскресіння, і відтоді Небесний Отець почав прославляти її своєю нетлінною славою, перед якою, побачивши силу свідчення цієї Церкви у Святому Дусі, приклониться всяке коліно й «усякий язик» визнає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця.

«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо». Для мене, молодого Отця й Глави Української Греко-Католицької Церкви, ці слова – підсумок її минулого, сенс сучасного та дороговказ у майбутнє.

Сьогодні ми, спадкоємці Володимирового Хрещення, відчуваємо єдність і безперервність нашої історії та традиції, переймаємо дорогоцінний спадок наших великих попередників: слуги Божого митрополита Андрея Шептицького, патріархів Йосипа, Мирослава Івана та Любомира. Ці мужі рукою Блаженнішого Любомира благословляють нас і роблять цей скарб живим, промовистим і таким, що просвітлює сучасних українців. «Святість об’єднаного Божого люду» є й буде стратегією розвитку нашої Церкви. Вона живе та діє як єдине тіло в усьому світі, як Церква вселенського масштабу; вона є і буде душею українського народу, щоб освячувати людей та навчати їх любити ближнього, щоб зберегти цей люд як народ Божий і далі вести його до спасіння та життя вічного.

Ми переживаємо тепер весну нашої Церкви, яка у своєму воскресінні починає молодіти Святим Духом і всміхатися до світу світлом Христового Євангелія. Це про неї, древню й вічно сучасну, співає псалмоспівець: «Він насичує твій вік похилий благом, й оновляється, як орел, твоя юність» (Пс. 103, 5). Цього урочистого дня нам приходить усвідомлення, що ми – оновлена й омолоджена Церква. Тому особливо хочу звернутися до нашого, здебільшого ще молодого, духовенства, чернецтва та до всієї української молоді! Сьогодні Христос закликає до відповідальності за Його Церкву нас, молодих! Відчуймо та зрозуміймо це, поставмо Чесний і Животворний хрест нашого Спасителя в центрі нашого життя – і Він осолодить його, як жезл Мойсея осолодив гіркі води Мерри в пустелі! Приймімо та відважно здійснюймо наше християнське покликання в сучасному світі, і разом зможемо обновити обличчя нашого народу та його держави.

Поклоняємося страстям Твоїм, Христе! Появи і нам преславне Твоє Воскресіння!