Читать книгу Слово Боже – живе і діяльне. Проповіді та промови 2011–2013. Т. 1 - Блаженніший Святослав Шевчук - Страница 12

Преосвященний владико Йосафате!

Всесвітліші, високопреподобні та всечесні отці!

Преподобні сестри!

Дорогі в Христі брати і сестри!

Від імені всієї повноти Української Греко-Католицької Церкви хочу щиро привітати вас, які так чисельно присутні сьогодні у цьому скромному катедральному соборі нашої Церкви в місті Луцьку, а також всіх тих, котрі сьогодні єднаються з нами через телебачення і разом з нами моляться Господу Богу. Особливо дякую за присутність отцю Володимирові Подольцю, який очолює делегацію Української Православної Церкви Київського Патріархату. Зустріч із ним є для мене особистим подарунком, тому що вважаю його своїм приятелем: у студентські роки ми разом із ним співали на крилосі. Сьогодні він, настоятель луцького катедрального собору, покинув свій пишний храм, щоб побути разом із нами. Щиро вітаю також всіх братів і сестер Римо-Католицької Церкви, які сьогодні святкують Пасху, Воскресіння Господнє. Нехай воскреслий Христос вас щедро благословить, аби всі рани, які ми носимо в наших серцях, зокрема тут, на Волині, – рани, які знані в усьому світі як Волинська трагедія, силою прощення і благодаті воскреслого Христа були загоєні та зцілені. Христос воскрес і нехай вас воскресить, особливо в цей радісний пасхальний день!

Бажаю також щиро привітати представників міської влади Луцька: міського голову і секретаріат міської ради. Тільки та влада, яка є з народом, має майбутнє. Дякую, що ви сьогодні тут з нами єднаєтеся в молитві. Однак особливо хочу звернутися зі словом привітання й підтримки до духовенства, монашества та всіх мирян нашого Луцького екзархату. Ми сьогодні урочисто відзначаємо п’ять років з дня його створення. Це п’ятиріччя нового періоду в історії Унійної Церкви, древньої, історичної Церкви на землях Волині, – Церкви, яка була знищена, але воскресла разом із воскреслим Христом, аби дійти до сьогоднішнього свята.

Я приїхав на ці святі волинські землі з канонічною візитацією. Відвідав не лише Луцьк, а й Рівне, Здолбунів, Дубно, Володимир-Волинський, Нововолинськ і Ковель; зустрівся з тисячами наших вірних, відвідуючи наші громади, навчальні заклади, представників влади різних рівнів для того, щоб дати обіцянку про свою батьківську підтримку і пам'ять про всіх вас.

Наступної неділі, на свято Благовіщення, ми з владикою Йосафатом святкуватимемо день нашого єпископського рукоположення: ми були висвячені на єпископів в один день, але в різні роки. Екзарх Луцький відзначатиме п’ятиріччя свого єпископства. Владико Йосафате, прийміть із цієї нагоди щирі вітання від усіх ваших співбратів у єпископстві, вдячність за вашу працю. Ви повідомили мене, що за п’ять років освятили п’ять новозбудованих храмів на волинській землі. Прошу вас, не збавляйте темпу, бо так багато людей відчуває ще брак належних умов для того, щоб задовольняти свої духовні потреби.

Сьогодні, у цю другу неділю Великого посту, ми чули особливе Боже слово, яке скеровує до нас наш Небесний Отець через свого Сина у Святому Дусі. Це історія, що трапилася, як ми чули, у дуже цікавих обставинах. Четверо друзів несуть свого розслабленого, тобто паралізованого, приятеля на ношах, – несуть до єдиного, хто може помогти, до Ісуса Христа. Тій силі їхньої любові до приятеля, а також вірі в Божественного Учителя ніхто не може протистояти: ні обставини, ні натовп, навіть хата того чоловіка, де зібралися люди. Можна сказати, що вони нашкодили тому господарю, бо розібрали стелю, щоб покласти до Христових ніг хворого приятеля. Однак, якщо ми приглянемося до того немічного, то побачимо, що всі члени його тіла були здоровими: руки, ноги, голова, – але не було того, що могло б привести в дію його організм. Він був безсилий. Мабуть, без допомоги приятелів він не міг навіть мріяти, щоб вийти на світ Божий чи знайти якогось лікаря, не кажу вже про те, щоб стати перед Божественним Спасителем. Однак приятелі лише сприяли тому, що в кінці сталося. Дивлячись на те, чим керувалися ті люди, Христос зцілив немічного, хворого чоловіка.

Я б хотів, щоб ми проаналізували розмову Ісуса Христа з хворим чоловіком. Перше слово, з яким Господь до нього звертається, було не «хворий», «грішнику», а «сину». Тільки батько говорить так до своєї дитини. Цим звертанням Спаситель показує, що та немічна, грішна, розгублена і забута всіма людина є улюбленою дитиною Небесного Отця. Саме через таке батьківське ставлення Господь оздоровлює найбільшу причину його негараздів – гріх. Христос прийшов, щоб повернути кожному з нас Боже синівство, щоб кожен із нас став сином і донькою Небесного Отця через прощення, яке нам приніс єдинородний Божий Син.

Фразою «Сину, прощаються тобі твої гріхи» Христос виявляє своє божество, бо тільки Бог може спасти людину від її гріха і смерті. Як той розслаблений не міг сам собі допомогти, так само грішна людина не може сама позбутися свого гріха. Вона потребує Спасителя, Лікаря, Того, хто дасть їй прощення гріхів силою Божої любові до своєї загубленої, але віднайденої дитини.

Ще одна фраза, яку каже Христос до цього чоловіка: «Кажу тобі, встань!» У грецькій мові те «встань» може мати два значення. Одне, справді, вказує на зміну позиції: хтось лежав чи сидів і підвівся на рівні ноги. Друге значення – «воскресни», «пробудися». Тим словом Христос не раз воскрешав померлих: померлого сина вдови з Наїна, доньку Яїра. Промовляючи його, Він наче знову покликає людину до життя. Одужання, вставання чоловіка є передвісником воскресіння, – Воскресіння самого Христа, до якого ми готуємося протягом цього Великого посту, і того воскресіння, що його Господь хоче поширити на кожного з нас, щоб ми нарешті могли позбутися внутрішнього безсилля і почати нове, повноцінне життя людини, яке можливе лише у вірі, бо тільки віра єднає людину з Богом.

Чи можна почути тепер, у час Великого посту, на власні вуха ті слова: «Сину, доню, відпускаються тобі гріхи твої»? Можна, у Святому Таїнстві Сповіді! Дуже часто ми шукаємо розв’язку різних наших негараздів, – особистих, сімейних, державних, суспільних, – бо чуємо, що Господь Бог дав нам, нашому суспільству, все: чудову багату землю, обдарованих і розумних людей, однак іноді почуваємося розслабленими (паралізованими), шукаємо підтримки ззовні, можливо, вповні не розуміючи, якої допомоги і від кого кожен із нас потребує.

Два роки тому, 1 грудня 2011 року, коли ми відзначали двадцятиріччя Референдуму про Незалежність нашої Батьківщини, Предстоятелі трьох Церков: Української Православної Церкви (Московського патріархату), Української Православної Церкви Київського Патріархату і Української Греко-Католицької Церкви – скерували свою відозву до нашого народу, говорячи про духовні причини економічної кризи. Лише той, хто дістане відпущення власних гріхів, може бути свобідним і здатним будувати вільну, багату та процвітаючу державу. Сьогодні Христос, навіть у цьому святому храмі, хоче доторкнутися силою своєї любові й свого Воскресіння до кожного та кожної з нас, знову назвати нас своїм сином чи своєю донькою і каже нам усім: «Встань, розпрями свої плечі і крила, візьми у свої руки власні негаразди, які випливають, як причина, із твого внутрішнього духовного розбиття. Віднайди себе, як син і донька Небесного Отця, у вірі». Вам, напевно, відомо, що цього року ми дякуватимемо Господу Богу за тисячодвадцятип’ятиріччя Христової віри в Україні. Нехай милосердний Господь зцілить своєю любов’ю та благодаттю всіх нас і дарує нам шлях у нове життя.