Читать книгу Вирішуй правильно! Як обрати найкраще рішення в житті та на роботі - Ден Хіз - Страница 11

Гайді Прайс так засмутило одне з рішень її сім’ї, що вона створила компанію, яка мала на меті допомогти іншим родинам уникнути такого розчарування. У 2003 році вона намагалася допомогти своїй доньці, учениці випускного класу, вибрати правильний коледж. Їм складно було знайти достовірну інформацію. Брошури всіх коледжів мали однаковий вигляд: обов’язкове фото групи студентів усіх національностей, які читають під деревом. (Схоже, ці світлини слід оновити та сфотографувати гурт студентів різних національностей, які під деревом завантажують інформацію з Вікіпедії на свої смартфони.)

Вони розглядали варіанти впродовж кількох місяців, і врешті-решт її дочка вирішила вступити на програму підготовки до магістратури в Канзаському університеті, але Прайс докучало те, як складно минали пошуки. Засипаним інформацією, їм було тяжко зрозуміти, що справді важить. Зацікавившись, Прайс поринула в дослідження про вищу освіту: які чинники впливали на успіх студентів? Вона ділилася своїм знахідками з друзями, і незабаром вони зверталися до неї по пораду: у який коледж, на твою думку, краще вступити моїй дитині?

Переконана, що треба поліпшити процес обрання коледжу, Прайс разом з партнером заснували College Match, невеличку компанію в Канзасі, яка допомагала студентам знайти оптимальний навчальний заклад саме для них. Одним з перших клієнтів Прайс був її небіж Кофілд Шнаґ, який виріс у Техасі, але був геть не схожий на типового техаського підлітка. Він не цікавився спортом. Не любив футбол. Він був прогресивним, кмітливим і дещо ексцентричним – іще у школі зацікавився грою на гітарі, був учасником музичного гурту, виграв літературний конкурс і допоміг батькові написати сценарій.

Кофілд часто нудився в школі та вчився так собі. Вочевидь, йому не судилося потрапити до найпрестижніших навчальних закладів штату на кшталт Техаського університету чи Техаського аграрно-технічного коледжу. Коли тато взяв його з собою, щоб поглянути на інші університети у штаті, Кофілда заледве вдалося виманити з автівки.

В одному університеті його відвідини випали на вечірку братства, на якій п’яні студенти обливали одне одного зі шлангів. «Частина мене подумала, що це весело, але іншій то здалося варварством», – розповів Шнаґ. Його не приваблювало розгульне життя в коледжі. «Я не міг зрозуміти, що зі мною не так, на що я здатен. Мені здавалося, що я розумний. Здавалося, що в мене є зацікавлення, але які? Я не хотів пити пиво ящиками. Моя мета полягала не в цьому».

Прайс запропонувала Шнаґу кілька варіантів, але найоптимальнішим бачила коледж Гендрикс – невелику школу мистецтв у Конвеї, штат Арканзас, відому своєю мистецькою ліберальною культурою. Шнаґ ніколи не чув про Гендрикс, але погодився з’їздити туди. Йому подобалася зміна середовища – він покине великий сучасний Остін і переїде до непопулярного містечка в Арканзасі. Він пригадує, що подумав тоді: «Тут я зможу жити, як чернець, і зосередитися на навчанні».

У Гендриксі Шнаґ розквітнув. Це було ідеальне середовище для нього. Він розповідає: «На першому курсі в Гендриксі я читав три-чотири книжки щотижня. Щодня переглядав один, два чи три іноземні фільми. Відвідував курс філософії. Я став справжнім інтелектуалом».

Шнаґ успішно вчився за двома напрямами: кіномистецтво й англійська, два семестри провів за кордоном, включно з осіннім семестром в Оксфордському університеті. Під час подорожі в Барселону зняв документальний фільм про архітектуру Ґауді.

Це все відрізнялося від барил з пивом Old Milwaukee та обливання зі шлангу в братстві.

Нарешті він вирішив здобути ступінь доктора наук у кіномистецтві. (До Гендрикса його сім’я й не мріяла, що в хлопця колись виникне таке бажання.) Його прийняли на кілька програм, і він обрав Гарвард. Шнаґ став одним із трьох студентів, яких прийняли на програму кінематографа і візуального мистецтва в 2012 році.

ГАЙДІ ПРАЙС ДОПОМАГАЄ УЧНЯМ і батькам позбутися шор і побачити, що світ навчальних закладів не обмежений двадцятьма коледжами з найкращими рейтингами, а складається з 2719 університетів, які пропонують чотирирічні програми навчання у Сполучених Штатах, більшість із яких радо приймає абітурієнтів. Без сумніву, коледжі з найвищими рейтингами – це прекрасні навчальні заклади, але ці рейтинги не такі важливі, як може здатися спочатку. Батьків часто дивує, коли вони дізнаються, що розхвалені рейтинги часопису U. S. News & World Report ґрунтуються на статистиці, що враховує зарплати викладачів і частку студентів, які пожертвували на потреби університету, що не надто об’єктивно відображає досвід самих студентів. (У рейтингах немає прямих вказівок на те, чи студентам подобається коледж і чи добре їх навчають.)

Також батьки дивуються, дізнавшись, що, коли вони обрали коледж відповідно до здібностей абітурієнта, престиж навчального закладу, у якому він навчатиметься, ніяк не відобразиться на його майбутніх прибутках. Іншими словами, якщо ваші розумові здібності дають вам змогу вступити до Єльського університету, ви нічого не втратите (прибутків після випуску), якщо натомість оберете значно дешевший університет у штаті.

На думку Прайс, запитання, яке мають ставити собі майбутні абітурієнти, – це не «У який коледж із найвищим рейтингом я можу вступити?», а «Чого я хочу досягти в житті, і які найкращі варіанти підходять для цієї мети?» Ці два запитання зовсім різні, і коли сім’ї починають шукати відповідь на друге, то бачать значно більше хороших варіантів, аніж могли собі уявити.

Духовних наставників також закликають радити парафіянам «переосмислювати рамки». Отець Д. Браян Бренсфілд, заступник генерального секретаря Конференції католицьких єпископів США, розповідав, що парафіяни, які потребують поради, часто, як і клієнти Прайс, надто звужують свій вибір. Люди часто приходили до нього зі своїми дилемами. Чи одружуватися з цією людиною? Чи прийняти пропозицію про роботу в іншому місті? Чи варто ставати священиком?

Парафіяни нерідко схвильовано казали: «Я просто не знаю, як Господь велить учинити мені», – і очікувально дивилися на Бренсфілда, сподіваючись, що він заговорить від імені Бога. Він відповідав: «Те, що Господь хоче, щоб ви робили лиш одну справу, – неправда. Ми забагато часу витрачаємо на пошук свого призначення в житті, і тому так боїмося схибити». Бренсфілд заохочує своїх парафіян розширити їхні варіанти:

Насправді існує 18 варіантів, з яких можете обирати, і ви дасте Господу радість, якщо схилитеся до одного з них. Вам не треба заганяти себе в глухий кут, вирішуючи, чи стати вам священиком. Вам не слід заганяти себе в глухий кут, вирішуючи, чи брати вам шлюб із цією жінкою. На світі живуть шість мільярдів людей. Ви думаєте, що Бог поглянув на вас і сказав: «У житті ти можеш заходитися лише біля однієї справи, і я знаю якої, та не скажу, тому тобі доведеться здогадатися про все самотужки»? Можливо, ви перекладаєте на Бога власні обмеження?

Парафіян Бренсфілда часто-густо дивували ці слова: «Невже це так?» Вони зітхали з полегкістю, почувши, що ніхто не ставить їм ультиматумів. Вони просто були засліплені.

Чому нам так важко побачити загальну картину? Щоб зрозуміти, щó змушує нас обмежувати себе вузькими рамками, ми детально розглянемо просте рішення – вибір стереосистеми – і покажемо, у чому полягає його складність.