Читать книгу Українська модерна проза - Антология, Питер Хёг - Страница 33

Смієшся і пишеш, що тобі мої незвичайні почування видаються зовсім звичайними і природними. Чи гадаєш, що ті підозріння не насувалися і мені, що не питала себе, чи воно не є лиш тим почуванням, що вічно шукає і стремить до того, щоби серед безлічі людей, котрих подибується на дорозі життя, знайти якусь одну, для себе сотворену, душу? Ох! То шукання! Саме нагадується мені казка про закляту душу гарної жінки, що снувалась довгими хідниками старого замку, і кождий мужчина, що ночував у тім замку, опівночі міг бачити, як нахилялась над ним бліда тінь і кивала головою, неначе хотіла б сказати: «Ні, то не той». Ні, то не той, – і я скажу, і не те, що ти думаєш. Ні! Се щось інше, чого я собі ні розумом, ні серцем пояснити не можу.

Щоби не лишати тебе в тім переконанню, відписую на борзі лиш на сю частину твого листа. Решту лишаю на пізніше, бо велика народня маніфестація, в котрій я беру чинну участь, забирає мені тільки часу, що не маю ані хвилини на інші справи.