Читать книгу Українська модерна проза - Антология, Питер Хёг - Страница 34

Ось і ненадійне. Хто міг би сподіватись, що в твоїм життю зайдуть такі переміни. Щастя, що то все уже перейшло, і ми по цілорічній перерві, можемо знов вернути до нашого листування.

Матеріальна руїна, що загрожує тобі, не перейшла і по мені безслідно. Твоє положення схаменуло і мене. Моє не краще. Подразнена тим фактом уява вивела на арену нові почування. Страшне зеленооке марево ставало коло моєї постелі, і відбирало очам сон. А коли склеплялися змучені повіки, ще більше непокоїли мене сни. Мимовільно витягала я руки і шукала рятунку.

Зважилася використати, доки пора, свою молодість. Сором мені признатися перед тобою, се ж таке низьке, негідне ліпшого чоловіка. Уяви собі, я постановила рятуватись від матеріальної нужди оковами шлюбних перстенів. Щастя, що з того морального упадку вирятував мене той сам чоловік, що мав мене рятувати з поганих матеріальних відносин. Був то чоловік такий звичайний, такий шабльоновий у своїх поняттях і почуваннях, що з відразою відвернулася від нього. А хоч з початку мене боліло, а ще більше ображало, на кінець розсміялася, як колись з щипців моїх прадідів. Се був сміх над власною глупотою, а такою низиною з другої сторони, що не варта навіть думати про се. На кождий случай була я покарана зовсім справедливо. Що й казати, була се профанація найкращих і найсильніших почувань, що становлять моральну вартість кождої людини.

Життя дає нам і душу і серце і якусь дивну надію, але те все усміхається до нас лиш у ясних днях. Коли щастя від нас втікає, перестають блимати ясні зірки на нашім небосклоні і серед розчарування того ж життя затрачується віра в його ідеалізм. Та все ж, коли що мене ще ратує з того пониження, так переконання, що не для мене такі практичні дороги життя. Але краще було б, може, не писати до тебе про ті історії і не завдавати собі сорому, хоч чую якусь непереможну потребу виговоритись.