Читать книгу Сталіна не було - Борис Херсонский - Страница 8

Тягнуть Перуна, ох, тягнуть, чути гуркіт води.

Тече Дніпро. Перуна кидають головою туди.

Він пливе, що твоя колода, звернувши до хмар

косооке обличчя та золочений вус,

розпочинаючи рух.

Він і є колода, але зумів народ зберегти,

який чужинці греки прибрали до рук.

По головах греків, як посуху, се гряде Ісус.

Величезний хрест на пагорбі поперек бруса брус…

Перун пливе вниз по течії у пітьмі.

Перун пливе, і ось що в нього в голові,

ось що у нього на поганому, на дерев’яному умі:

Хрест теж дерево. Дві колоди. Що людям вони?

Дивуватись нема чому. Ця країна ще з давнини

звикла вклонятися дереву, каменю. Грім

людей кидає в тремтіння, в жах.

Жах народить брехню. Брехня у всіх на вустах.

Кожну правду зіпсують жахом своїм.

Я прутнем був, що стирчить з висоти земної.

Дивись, Нащадку, що вчинили зі мною.

Ти збережеш народ, як зберігав його я.

Але настане і черга Твоя, ох, настане і черга Твоя.

Перун пливе, і натовп невірних чад

дивляться з пагорбів, і кричать, кричать,

галасують з пагорбів і кричать: «Давай,

видибай, Перуне, Боже, давай, випливай!»

Перун пливе. Хмари пливуть над ним.

Перун виплива, Дніпро тече по вусах йому струменем золотим,

гримить на порогах, охоплює острови,

що ними хвилями ходить ковдра висохлої трави.