Читать книгу Сталіна не було - Борис Херсонский - Страница 9

В такий час треба вміти

тримати рота на замку,

каже викладач

літератури Вікторія.

Вона запевняє, що

її телефон прослуховується.

Вікторія, як і багато людей тут, —

напівросіянка,

напівукраїнка, але

ідентифікує себе

з російською культурою.

Вона схвалила б анексію Харкова.

На щастя, її дочка скоро виходить заміж

за москвича і стане російською громадянкою,

радіє вона;

шкодує вона лише про те, що наречений —

слабовільна нікчемна людина.

Вікторія вважає українську

літературу другосортною,

так само як і український театр:

суміш

авангардистського

перформенсу і буфонади —

пояснює вона

зі страдницьким

виразом обличчя

Це не мій верлібр, просто

я вирішив розташувати в стовпчик

переклад фрагмента статті

з Франкфуртської газети.

Вони друкують такі монологи,

тому що потрібна зрівноважена позиція,

тому що потрібно вислухати іншу сторону.

Я хочу бачити ваги, на яких

зважують моральну позицію.

Я хочу кинути на ці ваги

осколки мін, снарядів,

нестримне вихваляння Гіркіна,

маскулінність великого Мотороли,

істерики літніх жінок, куплені

за мізерно малі гроші.

І головне – страждальницький вираз обличчя

викладача літератури Вікторії.

Це вигадане ім’я, але

не слід забувати, що Вікторія – це перемога.