Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Джек Кэнфилд - Страница 10

Колись давно жив собі прекрасний чоловік, який одружився з жінкою своєї мрії. Від їхнього кохання на світ з’явилася маленька дівчинка. Вона росла розумна й весела, і прекрасний чоловік дуже її любив.

Коли дівчинка була ще малям, він брав її на руки і танцював з нею по кімнаті, наспівуючи: «Я люблю тебе, маленька».

А як дівчинка постаршала, прекрасний чоловік обіймав її і знову повторював: «Я люблю тебе, маленька». Одначе вона копилила губки й відповідала: «Я вже зовсім не маленька». Тоді чоловік сміявся й казав: «Але для мене ти назавжди залишишся маленькою».

Маленька дівчинка, яка вже не була маленькою, покинула свій дім і подалася у світ. Що більше вона вивчала себе, то більше пізнавала свого батька. Зрозумівши, що він був справді прекрасним, вона врешті визнала його сильні риси, серед яких – здатність висловлювати свою любов рідним. Хоч би де та дівчинка була, батько телефонував їй і казав: «Я люблю тебе, маленька».

Одного дня маленька дівчинка, яка вже не була маленькою, підняла слухавку й дізналася, що прекрасний чоловік смертельно захворів. Як їй пояснили, він пережив інсульт і йому відібрало мову. Батько не міг більше говорити, і ніхто не знав, чи розуміє він те, що говорять йому. Не міг більше всміхатися, сміятись, ходити, обійматися, танцювати й казати маленькій дівчинці, яка вже не була маленькою, що любить її.

Дівчинка приїхала відвідати прекрасного чоловіка. Коли вона ступила до кімнати й побачила його, то він здавався малим і зовсім безсилим. Батько поглянув на неї і спробував заговорити, але в нього не вийшло.

Маленька дівчинка зробила єдине, що могла, – вибралася на ліжко прекрасного чоловіка. В обох з очей покотилися сльози, і вона обвила руками його кволі плечі.

Опустивши голову на батькові груди, вона думала про різне: пригадувала, як добре їм було разом, як завжди відчувала захист і турботу цього прекрасного чоловіка. Її охопив смуток: вона більше ніколи не почує заповітних слів, що завжди були їй за розраду.

І тоді глибоко-глибоко всередині вона почула стукіт батькового серця. Серця, в якому й досі жили і музика, і слова. Попри немічне тіло, серце билося без упину. І поки дівчинка отак лежала, сталося чудо. Вона нарешті почула те, що хотіла.

Слова, що їх більше не могли вимовити губи, вистукувало батькове серце…

Я люблю тебе я люблю тебе я люблю тебе маленька маленька маленька.

Їй відразу полегшало.

Петті Гансен