Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Джек Кэнфилд - Страница 23

Цілу ніч я летів у літаку з Вашинґтона, тож почувався дуже стомленим, коли приїхав до церкви Майл-Гай у Денвері, щоб провести три служби та семінар з розвитку свідомості. Я зайшов досередини, і доктор Фред Фоґт запитав мене:

– Ви чули про організацію «Здійсни бажання»[1]?

– Так, – відповів я.

– Емі Ґрем діагностували невиліковну лейкемію. Їй дали три дні. Її передсмертне бажання – відвідати вашу службу.

Я був шокований і відчував піднесення, жах і сумнів. Я не міг у це повірити. Гадав, що присмертні діти бажали б відвідати Діснейленд, зустрітися з Сильвестром Сталлоне, Містером Ті чи Арнолдом Шварценеґґером. Вони нізащо б не схотіли провести свої останні дні, слухаючи Марка Віктора Гансена. Нащо дитині, якій залишилося жити кілька днів, слухати промовця-мотиватора? Та мої роздуми несподівано перервали…

– Ось Емі, – сказав Фоґт, уклавши її тендітну руку в мою.

Переді мною стояла сімнадцятирічна дівчина з яскравим червоно-помаранчевим тюрбаном на голові, з якої через хіміотерапію осипалося все волосся. Її тендітне тіло було згорбленим і кволим.

– У моєму житті, – промовила вона, – було дві мети – закінчити школу і послухати вашу проповідь. Лікарі не вірили, що мені вдасться досягти бодай однієї з них. Не думали, що мені вистачить сили. Мене послали додому, під батьківський догляд… Це мої мама й тато.

Очі мені наповнилися слізьми, я заледве стримувався, щоб не розплакатися. Її слова порушили мою рівновагу. Я був дуже розчулений, тому прокашлявся, усміхнувся і сказав:

– Тут раді тобі й твоїм батькам. Дякую за те, що завітали до нас.

Ми обійнялися, втерли очі й розійшлись.

Я відвідував багато семінарів на тему зцілення у США, Канаді, Малайзії, Новій Зеландії та Австралії. Спостерігав за роботою найкращих цілителів, навчався, досліджував, слухав, зважував і піддавав сумніву все, що вони роблять.

Того недільного дня я провів семінар, на який прийшла Емі з батьками. Зала була забита людьми – понад тисяча відвідувачів, охочих учитися, розвиватись і ставати людянішими.

Я скромно запитав у слухачів, чи хочуть вони дізнатися про метод зцілення, який служитиме їм упродовж усього життя. Зі сцени я бачив, що всі присутні підняли вгору руки. Відповіли одностайною згодою.

Я розповів слухачам, що слід старанно потерти долоні одна об другу, тоді розвести їх на п’ять сантиметрів і відчути цілющу енергію. Після цього я поділив присутніх на пари, щоб вони відчули, як цілюща енергія переходить від них до партнера.

– Якщо ви потребуєте зцілення, то прийміть його просто зараз, – сказав я.

Учасники були умиротворені, і це подарувало їм екстаз. Я пояснив, що кожен з нас має цілющу енергію та цілительський потенціал. У п’яти відсотків людей ця енергія фактично точиться з руки – саме тому за свою професію вони обирають зцілення.

– Цього ранку мене познайомили з Емі Ґрем, сімнадцятирічною дівчиною, чиїм останнім бажанням було прийти на наш семінар. Я хочу покликати її на сцену, щоб усі ми поділилися з нею цілющою життєвою енергією. Ану ж ми допоможемо їй? Вона не просила про це. Я не планував нічого, але, гадаю, так буде правильно.

Слухачі скандували:

– Так! Так! Так! Так!

Тато Емі підвів її до сцени. Після сеансів хіміотерапії, повсякчасного постільного режиму та цілковитої відсутності фізичних навантажень вона видавалась ослабленою (лікарі цілих два тижні до мого семінару не дозволяли їй навіть ходити).

Я попросив людей розігріти свої долоні й поділитися з Емі цілющою енергією, тоді всі зворушено встали, щоб поаплодувати їй.

За два тижні вона зателефонувала й розповіла, що лікарі виписали її після повної ремісії. А через два роки сповістила, що вийшла заміж.

Цей випадок навчив мене цінувати цілющу силу, приховану всередині кожного з нас. Вона завжди з нами й готова служити на благо. І нам не слід забувати використовувати її.

Марк Віктор Гансен