Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Джек Кэнфилд - Страница 18

– То ти гадаєш, що я відважна? – запитала вона.

– Авжеж, звісно.

– Може, й так. Але це завдяки вчителям, які мене завжди надихали. Розповім тобі про один випадок. Багато років тому я була добровольцем у Стенфордському госпіталі, де познайомилася з дівчинкою на ім’я Лайза, що страждала на рідкісну й тяжку хворобу. Єдиною надією на одужання було переливання крові її п’ятирічного братика, що якимось дивом пережив ту саму хворобу. Його організм виробив антитіла, потрібні дівчинці, щоб подолати недугу. Лікар пояснив ситуацію її братикові й запитав, чи готовий той дати свою кров сестрі. Хлопчик завагався лише на мить, а тоді, глибоко вдихнувши, сказав: «Звісно, я все зроблю, щоб урятувати Лайзу». Під час переливання він лежав у ліжку поруч із сестрою і всміхався, спостерігаючи, як на її щоках з’являвся рум’янець. Але раптом його обличчя потьмяніло, а усмішка згасла. Він поглянув на лікаря й тремтливим голосом спитав: «Я помру просто зараз, так?» Хлопчик був маленьким і неправильно зрозумів лікаря. Він подумав, що доведеться віддати сестрі всю свою кров. Отак я й навчилася відваги, – додала вона, – бо мала вчителів, які дійсно надихають.

Ден Міллмен