Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Джек Кэнфилд - Страница 7

Те, що на Заході називають любов’ю, – здебільшого почуття, а не сила. Це почуття може бути чудовим, навіть екстатичним, але є багато речей, притаманних любові й нехарактерних для почуттів.

Якщо сполучити любов і дух, їхній силі підвладне все. Любов, сила й дух стають одним цілим.

Людство не знає духовного вчителя (згадаймо Будду, Кришну, Христа чи Магомета), який не був би посланцем любові; сила їхнього послання завжди неймовірна: воно змінює світ. Можливо, велич таких учителів і змушує всіх нас зберігати мовчання. Ми не приймаємо сили, яку дарує нам любов, і тому відвертаємося від нашого божественного єства.

Любов – це дух. Дух ― це Я.

«Я» і дух – це те саме. Питання «що є дух?» – це просто ще один спосіб запитати «хто я?» Дух не всередині вас, адже ви – це і є дух. Чому ви його не усвідомлюєте? Насправді ви його усвідомлюєте, одначе не до кінця – як людина, що бачить склянку води, але не океан. Ваші очі бачать, бо ваш дух усьому свідок. Ви думаєте, бо ваш дух знає все.

Ви кохаєте іншу людину, бо ваш дух – це безмежне кохання.

Відродити духовні виміри любові означає відмовитися від уявлення про обмеженість «я» з його обмеженою здатністю любити й повернутися до «я» з безмірною здатністю любити. Ваше справжнє «я» складається з чистої усвідомленості, чистої творчості, чистого духу. Його бачення любові вільне від спогадів чи образів минулого. За кожною ілюзією приховано джерело любові, поле чистого потенціалу.

Ви і є той потенціал.

Що є Шлях?

Ваш духовний потенціал – найцінніше, що ви можете вкласти в будь-які стосунки. Саме це ви повинні запропонувати, коли починаєте проживати свою історію кохання на найглибшому рівні. Щоб дати життя дереву, потрібне насіння, а ваш духовний потенціал – то і є насіння, з якого росте ваша любов. Немає нічого ціннішого. Побачивши себе очима любові, ви починаєте так само дивитися на інших. Ви зможете говорити про своїх коханих словами поета Румі:

Шлях до любові – ваш свідомий вибір, якого ви тримаєтесь, і кожного, хто коли-небудь закохувався, чекав на цьому шляху перший крок. В історії людства розкриття духовного потенціалу – головне завдання всіх великих провидців, святих, пророків, учителів та мудреців. Їхній детально окреслений пошук свого «я» далекий від нашого уявлення про кохання як про безладний емоційний роман.

В Індії духовний шлях називають садганою, і хоч мало хто покидає нормальне життя, щоб блукати світом у пошуках просвітлення (стає монахом або садгу), кожна людина з часів ведичної Індії до сьогодні вважає своє життя садганою – шляхом до свого «я». Так, це «я» здається відокремленим від нас, але насправді воно переплітається з кожною нашою думкою, почуттям чи вчинком. Те, що ви недобре знаєте своє «я», – коли замислитися, – просто вражає. Ведичні мудреці казали, що шукати своє «я» – те саме, що рибі без води шукати воду. Садгана існуватиме, поки ви не знайдете свого «я».

Мета шляху – перетворити вашу усвідомленість з окремішності на єдність. У єдності ми сприймаємо саму любов, випромінюємо саму любов і стаємо самою любов’ю.

Поки відбувається внутрішнє перетворення, кожен шлях повинен мати якусь зовнішню форму вияву. В Індії характер шляху, який веде до мети, визначає людська натура. Деякі люди – природжені інтелектуали, тому їм підходить шлях знань, або ґ’яна. Благочестивці ступають на шлях богослужіння, або бгакті. На тих, кому властива зовнішня мотивація, чекає шлях дії, або карма.

Ці три шляхи не взаємовиключні; в ідеалі людина у звичний перебіг життя мала б додати навчання, богослужіння та роботу. У такому разі всі три підходи об’єдналися б в один шлях. Проте досягти своєї мети цілком вдалося б і за допомогою лише одного підходу. Можна провести своє життя за читанням священних книг, у роздумах і наукових дискусіях – піти шляхом ґ’яни. Або, присвятивши час медитації, поспів’ю чи ритуалам у храмах, обрати шлях бгакті. Або, зайнявшись соціальною роботою, очистившись розумово та фізично і щодня виконуючи волю Божу, ступити на шлях карми. Але навіть у найтрадиційніших частинах Індії про ці шляхи забули, перейнявши сучасний стиль життя, в якому навчання й робота не мають майже нічого спільного з духовними починаннями.

Що це означає для людини з Заходу, яка ніколи не стикалася з садганою? Я вважаю, що йти духовним шляхом – це природне й могутнє прагнення, якому підпорядковується життя людини незалежно від її культури. Шлях – просто спосіб відкритися духові, Богу, любові. Ми всі плекаємо такі цілі, одначе наша культура не дала нам певного, конкретного способу їх досягти. До того ж ніколи ще шукачі не стикалися з такою неорганізованою й хаотичною системою духовності.

Нам залишилися самі стосунки. Прагнення кохати й бути коханим надто сильне, його годі знищити, тож, на щастя, існує духовний шлях, в основі якого лежить це безмежне бажання. Вислів «шлях до любові» – не просто метафора; у різних подобах він з’являвся знов і знов протягом усієї духовної історії. Найдавніший його варіант – бгакті, або релігійна традиція часів ведичної Індії, відповідно до якої всі форми любові служать пошукам Бога. Суфії в ісламі мають свою релігійну практику. Румі, якого я так часто цитую, був не тільки поетом, а й великим учителем на цьому шляху. Для нього Бог – найпрекрасніший і найбажаніший коханець, чий дотик він відчував на своїй шкірі:

Христос своїм величним ученням запропонував інший варіант шляху: «Люби свого ближнього, як самого себе». Ісус завжди говорив про Господа як про люблячого батька. Тобто християнський різновид шляху – це також стосунки, але не так між коханцями, як між батьком і дитиною або між пастирем та його паствою (утім, не слід забувати про образ Ісуса-нареченого, за наречену якому – душа вірянина).

Тож проблема не в браку традиції. Можна сказати, що в більшості релігій завжди було вчення про любов, але воно зблякло, обернулося з практичної реальності на ідеал. Одначе серед усього безладдя та руїн традиційних учень досі живе іскра любові, яка зводить двох людей, і це також може стати початком шляху.

Подібно до маленької іскри вогню, здатної запалити ліс, іскра кохання – усе, що треба для того, щоб відчути любов у її повній силі та красі, у всіх її проявах: і земних, і божественних. Любов – це дух, а всі прояви любові (хоч якими б незначними вони здавалися) – запрошення піти в космічний танець. За кожною історією кохання стоїть прихильність богів і богинь.

В іншу епоху найбільш швидкоплинні захоплення мали духовне значення; близькість закоханих до Бога сприймали дуже серйозно. Утім, з приходом Фройда психологи стали запевняти нас, що закоханість ілюзорна, що відчуття екстазу, який становить частину закоханості, також несправжнє. Ми мусимо погодитися з тимчасовим характером любовних стосунків і відкинути «проекцію фантазії», ніби нам до снаги зробитися такими ж безсмертними та невразливими, якими почуваються пристрасні коханці. Нам, здається, треба скептично сприймати захоплено проголошені слова Волта Вітмена:

«Я друг і супутник людей, які такі ж безсмертні й незбагненні, як я. (Вони не знають, наскільки безсмертні, але я знаю.)»

Діпак Чопра