Читать книгу Курячий бульйон для душі. 101 найкраща історія - Джек Кэнфилд - Страница 14

Якось нью-йоркська вчителька вирішила потішити своїх випускників, розказавши їм про їхні чесноти. Скориставшись методом Гіліс Бріджес із Дель-Мара, що в Каліфорнії, вона поодинці викликала учнів до дошки. Спершу наставниця розповідала їм, чому кожен з них такий важливий для неї та однокласників, а тоді вручала блакитну стрічку з написом золотими літерами: «Те, хто я, має значення».

Після нагородження вчителька запропонувала учням не спиняти цього шкільного проекту, а подивитись, як визнання чеснот інших вплине на спільноту. Вона дала кожному з учнів ще по три стрічки й доручила продовжити цю церемонію вдячності поза школою. Згодом вони мали підбити підсумки, поглянути, хто кого вшанував, і доповісти про це приблизно за тиждень у класі.

Один з учнів пішов до молодшого керівника з компанії неподалік і подякував за допомогу в плануванні кар’єри. Хлопець вийняв блакитну стрічку й почепив керівникові на сорочку. А тоді дістав ще дві стрічки й промовив:

– Учні нашого класу беруть участь у проекті вдячності, тому я хотів би попросити вас знайти людину, яка заслуговує на визнання, вручити їй блакитну стрічку і дати ще одну, щоб вона подякувала третьому й таким чином продовжила цю церемонію. Потім розкажіть мені, будь ласка, про все, що станеться.

Того ж дня молодший керівник зайшов до свого директора (треба сказати, досить дратівливого), сів навпроти і заявив, що щиро захоплюється його творчим даром. Директора це дуже вразило. Молодший керівник поцікавився, чи той візьме в подарунок блакитну стрічку, і попросив дозволу почепити її на груди свого візаві.

– Звісно, – погодився збентежений директор.

Молодший керівник почепив стрічку на піджак директора біля серця. І, давши йому останню стрічку, запитав:

– Чи не могли б ви зробити мені послугу? Візьміть цю стрічку й передайте її людині, яку хочете вшанувати. Хлопчик, що дав мені її, бере участь у шкільному проекті, і ми хочемо продовжити церемонію вдячності, щоб побачити, як вона вплине на людей навколо.

Увечері директор повернувся додому і підступив до свого чотирнадцятирічного сина:

– Сьогодні зі мною сталося щось неймовірне. Я сидів у кабінеті, коли один з молодших керівників зайшов і сказав, що захоплюється моїми чеснотами, вручивши мені блакитну стрічку за творчий дар. Тільки уяви собі: він уважає, що я маю творчий дар! Він прикріпив стрічку з написом «Те, хто я, має значення» на мій піджак просто біля серця і дав мені ще одну, попросивши, щоб я вшанував нею якусь важливу для мене людину. Дорогою додому я думав, кого б хотів ушанувати, і обрав тебе. Хочу подякувати тобі. У мене божевільна робота, і коли я приходжу додому, то не приділяю тобі достатньої уваги. Інколи я кричу на тебе через погані оцінки чи безлад у твоїй кімнаті, але сьогодні мені забажалося просто сісти поруч і розповісти тобі, як я тебе ціную. Крім того, твоя мама і ти – найважливіші люди в моєму житті. Ти чудовий син, і я дуже люблю тебе!

Ошелешений хлопчик почав схлипувати й просто не міг стримати сліз. Усе його тіло здригалося від ридання. Він поглянув на батька крізь сльози і промовив:

– Тату, я збирався накласти завтра на себе руки, бо гадав, ніби ти мене не любиш. Але тепер я цього не зроблю.

Гіліс Бріджес