Читать книгу Ожинове вино - Джоанн Харрис, Joanne Harris - Страница 10

Лондон, березень 1999 року

Агент із нерухомості, очевидно, відчув його завзяття. Сказав, що на цей будинок уже є покупець. Пропозиція трохи нижча за заявлену ціну. Вже готують папери на підпис. Але якщо Джей зацікавлений, є й інші маєтки. Від цієї інформації, правдива вона була чи ні, Джей геть ошаленів. Будинок має належати йому, наполягав він. Саме цей будинок. Зараз. Готівкою, якщо вони забажають.

Обережна телефонна розмова. Ще одна. Швидка французька у слухавку. Поки вони чекали, хтось приніс каву й італійську випічку з кондитерської навпроти. Джей запропонував іншу ціну, трохи вищу за попередню пропозицію. Він почув, що голос на тому кінці слухавки злетів на пів октави. І випив свій лате за їхнє здоров’я. Виявилося, що купувати будинки дуже легко. Декілька годин очікування, трохи паперового копирсання – і будинок перейшов у його власність. Він перечитав підпис під фотографією, намагаючись трансформувати слова у камінь та цементний розчин. Шато Фудуен. Воно мало нереальний вигляд, листівка з минулого. Він спробував уявити, як стоїть біля дверей, торкається рожевого каменю, дивиться повз виноградник на озеро. Мрія Джо, неуважно подумав він, їхня мрія нарешті здійснилася. Це точно доля. Доля.

Йому ніби знову було чотирнадцять, і він жадібно розглядав ілюстрацію, гладив її, згортав і розгортав тонкий папір. Він хотів показати її іншим. Хотів опинитися там негайно, вступити у власність, навіть якщо паперова тяганина ще триває. Його банк, його бухгалтер, його юристи могли владнати всі формальності. Підпис паперів – запізніла реакція. Найголовніше вже зрушило з місця.

Лише кілька телефонних дзвінків – і все можна влаштувати. Літак до Парижа. Поїзд до Марселя. Він міг би бути там уже завтра.