Читать книгу Жінка у вікні - Е. Дж. Фінн - Страница 11

Слабке ранкове світло просочується крізь вікна спальні. Я перевертаюся; стегно грюкає по ноутбуку. Допізна вночі гидотно грала в шахи. Мої коні спотикалися, мої тури обвалювались.

Я волочу себе в душ, а потім витягую з нього, рушником сушу волосся, ковзаю дезодорантом під пахвами. Готова до боротьби, як каже Саллі. Веселого Гелловіну.

Звісно, двері я сьогодні нікому не відчинятиму. Девід виїде о сьомій, говорив, що збирається в центр, здається. Закладаюся, це буде весело.

Він ще запропонував залишити миску із солодощами на ґанку.

– Діти розберуть усе за якусь хвилину, як цукерки, так і миску, – відповіла я на це.

Його це, здається, дратує.

– Я дитячим психологом не працював, – відповідає він.

– Для цього й не треба бути дитячим психологом. Вистачає побути колись дитиною.

Тому я збираюся повимикати всюди світло і вдавати, що нікого немає вдома.

Заходжу на свій сайт із фільмами. Ендрю онлайн; він виклав посилання на відгук Полін Каель[96] на «Запаморочення»[97] – «дурний» та «пустопорожній», – а під посиланням він створив відкритий список із запитанням: «Найкращий нуар-фільм, щоб дивитися, тримаючись за руки?». («Третій чоловік». Одні тільки останні кадри чого варті.[98])

Я читаю огляд Каель, кидаю йому повідомлення. За п’ять хвилин він виходить із мережі.

Не можу пригадати, коли мене востаннє хтось тримав за руку.