Читать книгу Жінка у вікні - Е. Дж. Фінн - Страница 6

5

Акт купівлі-продажу опубліковано вчора. Мої нові сусіди – Алістер і Джейн Расселли; вони заплатили три мільйони чотириста п’ятдесят тисяч доларів за своє скромне житло. Ґуґл каже, що він – один із власників середньої консалтингової компанії, яка раніше знаходилась у Бостоні. Її ж відслідкувати неможливо – самі спробуйте ввести Джейн Расселл у пошуковій системі.

Жвавий же квартал вони собі обрали.

Будинок Міллерів через дорогу – хто йде сюди, покинь усі надії – один з п’яти будинків, які я можу оглядати зі своїх південних вікон. Зі східного боку стоять дві ідентичні Сірі Сестри-близнючки:[26] однакові коробчасті карнизи увінчують вікна, однакові передні двері кольору зелених скляних пляшок. Справа – у трішки сірішої Сестри – живуть Генрі та Ліза Вассермени, давні тутешні мешканці: «Вже сорок років тут живемо і з’їжджати не збираємось», – хвалилася місіс Вассермен, коли ми сюди переїхали. Вона тоді забігла до нас («в обличчя») сказати, наскільки вона («та мій Генрі») обурені прибуттям «ще одного сімейства молодих мажорів» до «того, що колись ще можна було назвати справді добросусідським кварталом».

Ед тоді ошалів. Олівія назвала свого плюшевого кролика Мажором. Відтоді Вассермени, про яких ми почали говорити тільки у множині, зі мною не розмовляли, хоча я живу сама, сама собі сімейство. Вони не надто приязно ставляться й до мешканців другої Сірої Сестри, сім’ї з підходящим прізвищем Ґрей.[27] Дві близнючки-підлітки, батько – співвласник дрібної фірми, що спеціалізується на злитті та поглинанні, мати – завзята господиня книжкового клубу. Книга цього місяця, яка вказана на їхній сторінці в «Мітап»[28] і яку саме палко обговорюють у вітальні Ґреїв восьмеро жінок середнього віку, – «Джуд Непримітний».[29]

Я також її прочитала, уявляючи, що я членкиня їхньої групи, заразом наминаючи кавовий торт (дуже незручно) та потягуючи вино (це мені вдавалося непогано). «Як тобі “Джуд”, Анно?» – запитала б мене Крістін Ґрей, і я б відповіла, що вважаю його й справді досить непримітним. Ми би посміялися. Між іншим, саме зараз вони й сміються. Я пробую посміятися разом із ними. Сьорбаю вино.

На захід від Міллерів живуть Такеди. Чоловік – японець, мати – біла, а їхній син невимовно вродливий. Він грає на віолончелі; у теплі місяці він репетирує в невеличкій вітальні з відчиненими навстіж вікнами, тому Ед раніше підіймав і наші вікна. Однієї ночі давно минулого червня ми з Едом танцювали під мелодії якоїсь сюїти Баха: погойдувалися на кухні, я поклала голову йому на плече, його пальці переплелися за моєю спиною, а хлопчик через дорогу грав собі та грав. Цього літа його музика також приблукала до нашого будинку, підійшла до моєї вітальні та ввічливо постукала по склу: «Впусти мене». Я не хотіла, не могла – я ніколи не відчиняю вікна, ніколи, – та все одно могла почути, як вона м’яко шепоче, благає: «Впусти мене. Впусти мене!»

Номери 206–208, незаселений здвоєний будинок із піщанику, межує з домом Такед. Якесь товариство з обмеженою відповідальністю купило його два листопади тому, та досі туди ніхто не переїхав. Таємниця. Майже рік риштування чіплялося за його фасад, наче висячі сади; за одну ніч воно все зникло, – це сталося за кілька місяців до того, як Ед та Олівія пішли, – й відтоді нічого не змінилося.

Ось така моя південна імперія та її суб’єкти. Ніхто з цих людей не був мені другом; з більшістю з них я не бачилася більше одного-двох разів. Думаю, то все через міське життя. Мабуть, Вассермени щось про мене пронюхали ще тоді. Цікаво, чи знають вони, на що я перетворилася.

Занехаяна католицька школа межує з моїм будинком зі сходу, майже спирається на нього: це школа святої Димфни,[30] закрита ще відколи ми почали тут жити. Ми лякали Олівію, що відправимо її туди, коли вона погано поводилася. Стіни з пористого коричневого каменю, потемнілі від бруду вікна. Принаймні, такою я собі її пригадую; я вже давно не дивилася на цю будівлю.

А просто на захід від мене – сквер. Невеличкий, площею приблизно у два домогосподарства завширшки та два завглибшки, з вузькою брукованою стежкою, що з північного боку з’єднує нашу вулицю з іншою. Два платани, неначе вартові, стоять по обидва його кінці та полум’яніють листям; низька залізна огорожа оточує обидва боки. Це, як казав той гідний цитування маклер, дуже оригінально.

І, звісно, будинок за сквером: номер 207. Лорди продали його два місяці тому та поспішно залишили будівлю, полетівши на південь на свою пенсійну віллу, що у Веро Біч.[31] Дорогу Алістеру та Джейн Расселлам.

Джейн Расселл![32] Моя фізіотерапевтка ніколи про неї не чула.

– «Джентльмени віддають перевагу білявкам»,[33] – сказала я.

– Не пригадую такого, – відповіла вона. – Біна молодша за мене; можливо, в цьому й суть.

Усе це сталося сьогодні, тільки раніше; не встигла я й почати протестувати, як вона вже зав’язала одну мою ногу поверх іншої та перекинула мене на правий бік. Від болю я ледь хапала ротом повітря.

– Це корисно для твоїх підколінних сухожиль, – запевнила вона мене.

– Сучка, – видихнула я.

Вона притиснула моє коліно до підлоги.

– Ти платиш мені не за те, щоб я з тобою панькалась. Я здригнулася.

– Можна заплатити, щоб ти пішла геть?

Біна приходить раз на тиждень і допомагає мені ненавидіти життя, як я люблю говорити, та повідомити мене про свої найсвіжіші сексуальні пригоди, що трішечки цікавіші, ніж мої. Тільки у випадку Біни вся проблема в тому, що вона перебірлива.

– Половина хлопців у цих додатках використовують фото п’ятирічної давнини, – скаржиться вона, хитаючи водоспадом волосся, що протікає по одному плечу, – а інша половина – одружені. А ще інша половина мають серйозні підстави бути самотніми.

Вона говорить про три половини, але ти не вступаєш у математичну дискусію з людиною, яка вивертає тобі хребет.

Місяць тому я зареєструвалася на «Тіндері»,[34] «просто щоб подивитися», як говорила я сама собі. «Тіндер», пояснювала Біна, зводить тебе з людьми, з якими ти вже перетиналася в житті. Але що, коли ти ще в житті ні з ким не перетиналася? Що, коли ти навічно приречена тинятися в межах тих самих чотирьох тисяч вертикально впорядкованих квадратних футів[35] і нікуди не виходити за їхні межі?

Не знаю. Перший профіль, який я помітила, був профіль Девіда.

Я одразу ж видалила свій обліковий запис.

Минули чотири дні, відколи я вперше мигцем побачила Джейн Расселл. Вона точно не мала таких пропорцій, як у первинно відомої мені Джейн з її торпедоподібними грудьми і осиною талією, але й я також таким похвалитися не можу. Сина я бачила лише раз, учора зранку. Чоловік проте – широкоплечий, з густими бровами та довгим прямим носом – постійно на видноті в будинку: збиває яйця на кухні, щось читає у вітальні, час від часу заглядає до ванної, наче шукає когось.

26

Сірі сестри, або Граї, – персонажі давньогрецької міфології Пефредо та Еніо – вартові горгон.

27

В оригіналі прізвище – Gray. Британському слову grey (сірий) відповідає американський варіант gray із тим же значенням.

28

Meetup – соціальна мережа для організації різноманітних групових зустрічей людей поза Інтернетом.

29

«Jude the Obscure» (1895) – останній роман визначного британського письменника, поета і драматурга Томаса Гарді (1840–1928). (Прим. ред.)

30

Християнська свята, що жила у VII ст. в Ірландії.

31

Vero Beach – місто на узбережжі Атлантичного океану, центр округу Індіан-Рівер, штат Флорида.

32

Тут мається на увазі американська актриса, співачка і танцюристка Джейн Расселл (1921–2011), один із секс-символів Голлівуду 1940 – 50-х рр.

33

«Gentlemen Prefer Blondes» (1953) – американська музична кінокомедія реж. Г. Гоукса. У головних ролях – Мерилін Монро і Джейн Расселл.

34

Tinder – мобільний додаток для знайомства та організації швидких зустрічей з людьми, які живуть неподалік.

35

Приблизно 371,6 м2.