Читать книгу Жінка у вікні - Е. Дж. Фінн - Страница 16

Не те щоб я збиралася запитати, як її звуть.

– Вгадай, хто?

– Мама.

Я не звертаю уваги.

– Як пройшов Гелловін, Гарбузику?

– Гарно. – Вона щось жує. Сподіваюся, Ед не забуває слідкувати за її вагою.

– Багато цукерок отримала?

– Цілу купу. Більше, ніж усі минулі роки.

– Які найбільше сподобались? – Горішки «M&M’s», звісно.

– «Снікерси».

Визнаю свою помилку.

– Вони малесенькі, – пояснює мала. – Наче дитинчата «Снікерсів».

– То в тебе на вечерю була китайська їжа чи «Снікерси»?

– І те, й інше.

Потрібно буде поговорити з Едом.

Та коли я це роблю, він займає захисну позицію.

– Це ж єдина ніч у році, коли їй можна поїсти цукерок на вечерю, – пояснює він.

– Я не хочу, щоб у неї почалися проблеми.

Тиша.

– Зі стоматологом?

– З її вагою.

Він зітхає.

– Я можу про неї подбати.

Зітхаю у відповідь.

– Я не кажу, що не можеш.

– Принаймні, так це звучить.

Я накриваю долонею лоб.

– Просто їй вісім років, а багато дітей серйозно набирають вагу в такому віці. Особливо дівчатка.

– Я буду обачним.

– І згадай, у неї вже скінчився період природної дитячої повноти.

– Ти хочеш, щоб вона стала скелетом?

– Ні, це ще гірше. Я хочу, щоб вона була здоровою.

– Добре. Сьогодні подарую їй низькокалорійний поцілунок на ніч, – каже він. – Дієтичний цьомчик.

Я усміхаюсь. Та все одно, коли ми прощаємось, атмосфера напружена.