Читать книгу Листи до Феліції (1912) - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 12

Дорога мадемуазель Феліціє!

Отже, мій небіж[25] за стінкою рюмсає, моя мати безперервно намагається його вгамувати, ласкаво називаючи по-чеськи то «ти мій розумничку», то «ти мій малюче», тим часом уже шоста вечора, ні, вже пів на сьому, як запевняє годинник, я по обіді засидівся у Макса, який прочитав мені два розділи зі своєї нової повісті «На курсах крою та шиття»[26], як на мене, надзвичайно вдалої і повної чудових дівочих почуттів, а проте вона подекуди вже геть вилетіла мені з голови, таке велике було моє нетерпіння мерщій сісти за цей лист, до якого мене, якщо підрахувати точно, тягне вже з другої години ночі, тобто з тієї секунди, коли я скінчив з іншим своїм писанням. А виявляється, що вже пізно, тиранічний мій розпорядок взагалі-то наказує мені цієї ж миті лягти і годинку поспати, тим більше що у помешканні наразі спливають останні хвилини відносної тиші, яка знову запанує тільки вночі, на додачу до всього переді мною коректура[27], яка ось уже кілька днів, нечитана, валяється на столі і яку завтра відсилати, а це значить ще кілька годин вечірнього та нічного часу, просто так відірваних від роботи; з усіх цих, здебільшого безглуздих причин ґрунтовного, систематичного листа, який я хотів написати і який пасував би неділі, сьогодні не вийде. З тих-таки причин, включаючи останню, я досадую й нудьгую, і крихітне, ще геть маленьке кошеня жалібним нявканням з кухні найкраще вторує тузі мого серця. На додачу до всього, як я і очікував, лист від Вас не прийшов, адже Ваші листи приходять зазвичай тільки з другою поштою, а її у неділю не розносять, отож у кращому разі я отримаю його лише завтра на ранок, по довгій ночі. – Чи здатен хто-небудь у таких умовах заборонити мені як по слабку компенсацію звернутися до Вас так, як я наважився це зробити в перших рядках? І чи не підходить це звернення, зокрема і взагалі, якнайкраще, щоб, одного разу його вживши, від нього більше не відвикати?

Дорога мадемуазель Феліціє, як же провели Ви цей чудовий, але такий короткий недільний день? Якщо люди і справді здатні відчувати, коли про них думають, то сьогодні серед ночі Ви повинні були не один раз прокинутись, а напередодні ввечері, читаючи в ліжку, потроху губити очима рядки, за сніданком же кілька разів відривати замислений погляд від какао, булочок і навіть від Вашої матінки. Орхідеї, коли Ви несли їх у нову квартиру, раптом на мить застигли у Вас в руках, і тільки тепер, далебі над «Втечею Шилінґа»[28], Ви дістали певний спокій, адже я вже не думаю про Вас, я зараз просто з Вами. Але ні, я не з Вами: щойно поставивши крапку в попередньому реченні, я почув у сусідній кімнаті голос батька, який щойно повернувся додому з вкрай несприятливими діловими новинами, тож мені довелося туди вийти і якийсь час постояти разом з батьками, розділивши їхнє журне мовчання.

В останні дні мені згадалися два доповнення до нашого спільного вечора, одне я випадково виявив у Ваших листах, на інше натрапив у своєму власному.

Ви ж і справді вже тоді розповідали, і я не знаю, як міг про це забути, що Вам неприємно жити самій у готелі. Тоді-то, напевно, я і зауважив Вам на це, що сам я, навпаки, в готельному номері почуваюся як у Бога за пазухою. Що ж, так і є, я надто добре зрозумів це торік, коли посеред зими у службових справах довгенько колесив містами й селами Північної Чехії. Мати у своєму, тільки у своєму власному розпорядженні замкнутий простір готельного номера з його доступними для огляду чотирма стінами, пам’ятати все своє, складене з небагатьох предметів дорожнє майно, неухильно розподілене по полицях, скриньках і гачках шафи, столу й вішалки, – все це щоразу заново передає мені бодай хвилинну подобу нового, ще незужиткованого існування, призначеного для чогось кращого й тугого, як натягнута струна, хоча, втім, насправді це почуття, можливо, не що інше, як викинутий із самих глибин душі відчай, якому в захололому склепі готельного номера якраз саме місце. Хай там як, але почувався я в тій поїздці завжди дуже добре, і про кожен готельний номер, де мені випадало зупинятись, я, по суті, можу сказати тільки хороше. Взагалі ж ми обоє, напевно, не так вже й багато подорожуємо. Але як бути з тим, що Вам уночі самій навіть сходами Вашого будинку зійти лячно? Ви, до речі, судячи з усього, живете геть невисоко, інакше як можна почути з вулиці чиєсь плескання в долоні (я, втім, все одно не розумію, як через зачинені вікна його взагалі можна почути)? І такими короткими сходами Ви боїтеся зійти сама? Ви, від кого виходить стільки надійності і спокою? Ні, того, що Ви мені написали про Ваш під’їзд і про те, як він відмикається, мені явно недостатньо.

А ще того вечора йшлося про єврейський народний театр. Ви хоч і бачили одного разу таку виставу, але назви п’єси пригадати не змогли. Так ось, якщо не помиляюся, саме зараз у Берліні одна така трупа якраз грає, а в ній мій добрий приятель, такий собі І. Льові[29]. Це, до речі, саме він, хоча і мимоволі, що анітрохи не зменшило мою йому вдячність, послав мені від Вас звісточку в пору довгого очікування між першим і другим листами. Він узагалі мені пише частенько, а крім того, надсилає всякі картинки, афіші, газетні вирізки та інше. Ось і тут послав раптом афішу ляйпціґських гастролей їхньої трупи. А я, переглянувши, залишив її у складеному вигляді у себе на столі. І ось, як це з письмовими столами взагалі водиться, коли проти твоєї волі найнепотрібніше з самого низу раптом опиняється геть нагорі, однієї чудової днини саме ця афіша (саме ця, а не якась інша) опинилася раптом у мене перед очима, ще до того ж і розгорнута. Цю випадковість потім посилила інша – а саме та, що я чомусь вирішив вивчити афішу досконально, виявивши в ній цікаві речі (актриса, заміжня і вже літня дама, яку, втім, я обожнюю, зветься там «примадонною», а сам Льові представлений і зовсім як «артист-драматист»), але внизу, в самому куточку, на превеликий мій переляк, дрібним шрифтом вказувалася адреса, Іммануїл Кірхштрассе, Берлін Норд, де, як з’ясувалося, афішу й надрукували. І ось зараз, коли мені, на щастя, вже не доводиться задовольнятися від Вас такими вісточками, я з однієї тільки вдячності подумую, чи не захочете Ви раптом поглянути на цих акторів, про яких, до речі, я міг би розповідати Вам без кінця-краю. Стверджувати з усією визначеністю, що вони зараз у Берліні, я, звичайно, не можу, але коли судити з листівки від того ж таки Льові, яка десь у мене на столі валяється, схильний так припускати. Упевнений, ця людина хоча б упродовж першої чверті години дуже Вам сподобається. Може, перед виставою або після неї Ви б попросили його до Вас вийти, пославшись на мене, Вам неважко буде запобігти в нього ласки, і Ви зможете бодай хвильку його послухати. Та й весь цей народний театр добрий, я торік бував на їхніх виставах разів двадцять, а в німецьких театрах, як на мене, взагалі жодного разу. – Однак усе вищевикладене аж ніяк не означає прохання туди сходити, ні, чесне слово, ні. У Вас в Берліні театри набагато кращі, й, можливо, – а швидше за все так воно і буде, – сама тільки мізерія театральної зали, де все це відбувається, не дозволить Вам туди навіть увійти. Так що мені тепер усе, що я тут написав, випадало б порвати, і принаймні з цього мого бажання прошу зробити висновок, що радити Вам туди сходити я не збирався.

І ось цим маю закінчити ту частину неділі, що її я провів за листом до Вас? Але вже пізно і щодалі пізніє, і мені треба поквапитись, якщо я хочу перед своєю нічною зміною ще захопити трохи сну. Одне безсумнівно: без цього, хай навіть такого незадовільного листа мені б узагалі сну не бачити.

А тепер – на все добре! Нещасна пошта, Ваш лист, мабуть, уже цілий день лежить десь тут, у Празі, а мене його позбавляють! На все добре!

Ваш Франц К.

Ну ось, вже й північ минула, а я й справді тільки коректури встиг поробити, і поспати не вдалося, і для себе нічого не писав. І починати зараз вже пізно, надто ж тому, що я не спав, і в ліжко тепер ляжу, придушивши внутрішній неспокій і безуспішно борючись з безсонням. Ви, напевно, давно вже спите, і я недобре роблю, впираючись у Ваш сон цим коротким нічним умовлянням. Але я саме знову зазирнув у Вашого останнього листа і подумав, що, може, Вам варто кинути роботу у професора? Я, щоправда, не знаю, що це за робота, але нехай навіть він з вечора у вечір диктує Вам суціль самі тільки золоті слова, яка в тому втіха, якщо він все одно Вас цим стомлює. А тепер я ще дам Вам на добраніч, і Ви відповісте мені рівним, спокійним диханням.

Ваш Франц К.