Читать книгу Листи до Феліції (1912) - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 17

Дорога мадемуазель Феліціє!

Ваш передостанній лист (а не Ваші «останні листи», як Ви пишете) збив мене з пантелику, це правда, але я не думав, що справа стоїть так кепсько, як я мушу виснувати з Вашого останнього листа. Невже я й справді такий невпевнений у собі? А саме приховане моє нетерпіння і невиліковне невдоволення собою невже так і вчуваються у кожній виведеній мною літері? І невже, щоб дізнатися, що я насправді думаю, мені спершу треба писати про це в листах? Зле ж стоять мої справи, але ж саме в них я щосили намагаюся Вас втягнути!

Не знаю, чи правильно Ви уявляєте собі моє життя й, у зв’язку з цим, мою надмірну сприйнятливість, вічно сторожку нервозність, яка, однак, раптом вирвавшись назовні, самого мене змушує кам’яніти. Листа Вашого я прочитав, напевно, вже раз 20: щойно отримавши, кілька разів, потім перед друкарською машинкою іще кілька; в кабінеті, де переді мною сидів відвідувач, а я читав Ваш лист, ніби він прийшов тільки що; на вулиці дорогою додому і ось тепер удома. Не знаю, як можна мені допомогти, хіба що почуваюся немічно. Коли б ми були зараз удвох, я б мовчав, але оскільки ми так далеко одне від одного, доводиться писати, коли ж ні, я просто помру від горя. Хтозна, чи не потрібна мені опора тієї руки навіть більше, ніж Вам, – не тієї руки, що заспокоює, але тієї, що дарує сили. Від втоми мені вчора стало настільки зле, смертельно погано, що я після довгих коливань все ж учора вночі заборонив собі писати. Увечері дві години тинявся вулицями і повернувся додому, аж коли руки в кишенях майже геть задубіли від холоду. Після чого проспав шість годин майже без прокиду, зберігши лише смутний спогад про сновидіння, в якому були Ви, – пам’ятаю тільки, що сон був нещасливий. Це вперше Ви мені снитесь, і я про це пам’ятаю. Тільки тепер, до речі, розумію, що саме цей сон єдиний раз за всю ніч мене і розбудив, щоправда, ненадовго. Вранці, втім, я прокинувся раніше, ніж звичайно, бо наша няня[36] увірвалася в квартиру з криком, який мені спросоння здався мало не материнським, принісши звістку про те, що моя сестра незабаром запівніч привела дівчинку[37]. Я ще трохи поніжився в ліжку – безпосередньо будити мене в будинку не наважуються, навіть коли треба, хіба що шум у всіх сусідніх кімнатах змушує прокидатися, – і не міг зрозуміти такої радісної участі нашої няні в цих родинах, адже сам я, брат і дядько, не відчував щодо цього приводу анінайменшої радості, лише заздрість, одну тільки люту заздрість до сестри, а ще точніше – до свого зятя, бо у мене дітей зроду не буде, це ще вірніше, ніж… (не хочу без потреби згадувати ще гірше нещастя).

Бачите, який я життєрадісний сьогодні, після аж ніяк не безсонної ночі і так безславно – з дурної обережності – змарнованого вечора. Дорогá!

Ваш Франц К.