Читать книгу Листи до Феліції (1912) - Франц Кафка, Guillermo Sánchez Trujillo - Страница 3

28.09.1912, субота

Оглавление

Шановна пані!

Даруйте, що пишу Вам не на машинці, але мені так неймовірно багато треба Вам розповісти, машинка ж стоїть у коридорі, до того ж лист видається мені настільки невідкладним, а у нас в Чехії сьогодні свято[1] (що, втім, з найвищим пробаченням пов’язано не так уже міцно), до того ж машинка пише, як на мене, недостатньо швидко, погода сьогодні чудова, вікно у мене відчинене (але я завжди живу з відкритими вікнами), в контору я, чого давно вже не траплялося, прийшов наспівуючи, і якби на мене не чекав тут Ваш лист, я б і уявити не міг, з якої неволі мені у святковий день йти на роботу.

Як я дістав Вашу адресу? Ви ж не про це питаєте, коли питаєте про це. Що ж, Вашу адресу я просто виканючив. Спершу мені назвали тільки якесь акціонерне товариство, але воно мені не сподобалося. Потім я дізнався Вашу домашню адресу, щоправда, без номера квартири, а вже потім і сам номер. Отримавши адресу, я заспокоївся і тим більше не писав: володіти адресою, на мою думку, це вже було щось, а крім того, я боявся, що адреса неправильна, бо, справді, хто такий цей Іммануїл Кірх? А немає нічого сумнішого, ніж лист, надісланий не на ту адресу, це вже й не лист зовсім, а радше зітхання. І тільки довідавшись, що на Вашій вулиці стоїть кірха Св. Іммануїла, і розшифрувавши таким чином скорочення Іммануїл Кірхштрассе, я знову заспокоївся. Щоправда, тепер мені до Вашої адреси бракувало вказівки на сторону світу, в Берліні це ж майже неодмінна ознака будь-якої адреси. По моїй голові, я поселив би Вас де-небудь у північній частині міста, нехай навіть це і бідні місця, як мені чомусь здається.

Але і крім клопоту з адресою (тут, у Празі, ніхто до пуття не знає, який у вас номер будинку – 20 або 30) – чого тільки не довелося витерпіти цьому моєму сердешному листові, перш ніж він був написаний. Тепер, коли двері між нами починають відкриватись або принаймні коли ми взялися за клямки з двох боків, я можу, а мабуть що, і зобов’язаний у цьому зізнатись. Які тільки комизи не нападають на мене, пані! Нервові дивацтва падають на мене безперервним дощем. То я хочу одного, то за секунду геть іншого. Уже зіп’явшись сходами, я все ще не знаю, в якому стані увійду до себе в квартиру. Доводиться нагромаджувати в собі різні нерішучості, поки вони не переростуть в якусь маленьку рішучість або ось у лист. Як же часто – без перебільшення, вечорів десять – я перед сном складав той свій перший лист до Вас. Але це одна з моїх бід: нічого з того, що я ретельно продумав заздалегідь, я згодом не в змозі записати разом, як стій. У мене дуже слабка пам’ять, але навіть найпрекрасніша пам’ять не допомогла б мені точно відтворити нехай навіть найменший, заздалегідь придуманий або просто намічений пасаж, бо всередині кожного речення є зв’язки і переходи, що залишаються наче підвішеними. Зберусь я записати фразу – переді мною самі уламки, вони нагромаджуються і заступають ціле, я не бачу просвіту ні поміж них, ні за ними, так що якби на те воля моєї млявої натури, хоч бери й кидай перо. Проте я і далі розважав над тим листом, я ж іще не зважився його написати, а подібні роздуми – найкращий спосіб утримати мене від рішення. Одного разу, пам’ятаю, я навіть серед ночі схопився з ліжка, поклавши собі негайно записати дещо щойно для Вас придумане. Але зараз же ліг назад, адже – і це друга моя біда – подібний поспіх здався мені жахливою дурістю, я картав себе і запевняв, що такі ясні думки легко зможу записати і завтра вранці. Ближче до півночі завше переймаєшся таким самообманом.

Утім, на цьому шляху я ніколи не доберуся до кінця. Патякаю про свій попередній лист, замість писати Вам про купу всього того, що я хочу написати. Зауважте собі, чому цей лист набув для мене такої ваги. Він набув ваги, бо Ви мені на нього відповіли, і цей Ваш лист у відповідь лежить зараз поруч і дарує мені веселу втіху, коли я кладу на нього руку, щоб упевнитися, що я його і справді посідаю. Так що мерщій напишіть мені ще один. Надто не пніться – за листом відразу видно, скільки в нього вкладено праці; ви просто ведіть для мене маленький щоденник, це дається не так важко, зате адресату дає дуже багато. Зрозуміло, для мене Ви записуватимете дещо більше, ніж Ви писали б тільки для себе, бо ж я Вас зовсім не знаю. Так що для початку Вам доведеться мені повідомити, коли Ви приходите на службу, що їли на сніданок, куди дивляться вікна Вашої контори і яка у Вас там робота, як звуть Ваших друзів і подруг, хто це робить Вам подарунки, намагаючись порушити Ваше здоров’я шоколадними цукерками, а також тисячу інших речей, про існування і саму можливість існування мені й невтямки. – До речі, як щодо подорожі до Палестини? Якщо не в найближчому, то в недалекому майбутньому, навесні на той рік або восени неодмінно. Макс закинув поки що свою оперету, зараз він в Італії, але незабаром має намір приголомшити Вашу Німеччину неймовірним літературним щорічником. Моя книга – книжечка, зошит – зустріла у нього дуже привітний прийом. Але не надто вже вона й добра, треба писати набагато краще. На цьому запевненні і прощаюся!

Ваш Франц Кафка

1

Мова про День Святого Вацлава, покровителя країни (тут і далі примітки перекладача).

Листи до Феліції (1912)

Подняться наверх