Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 12

Трапилося якось дикій Курці залетіти до свійської.

– Як ти там, сестрице, у лісах живеш? – спитала домашня.

– Так, як і інші лісові птахи, – відповіла дика. – Той же Бог, який годує зграю диких голубів, і мене живить.

– Так вони ж і літати добре вміють, – мовила хазяйка.

– Твоя правда, – сказала дика, – і я по тому ж самому повітрю літаю й задоволена крилами, що дав мені Бог…

– А от цьому вже, сестрице, я ніколи не повірю, – сказала до-мосідка, – бо я сама можу перелетіти хіба що он до того сараю.

– Не перечу, – відповіла дика, – але й на те, голубонько моя, зважте, що ви з малих літ, як тільки народились, зволите у дворі гній розгрібати, а я день у день вправляюсь у літанні.

Сила.

Багато хто, коли сам чогось зробити не в змозі, й іншим у тому віри не йме. Безліч є таких, які, розніжившись, розучились ходити пішки. З цього видно, що як практика без сродності марна, так і сродність стверджується працьовитістю. Навіщо знати, як робиться справа, коли ти до неї не звик? Пізнати не важко, важко звикнути. Наука і звичка – одне й те саме. Вона живе не в знанні, а в діянні. Знання без діла – це мука, і діло без природи теж. Ось чим різняться знання й наука!