Читать книгу Буквар миру. Книга для сімейного читання - Григорий Сковорода - Страница 13

– О, щоб тебе чорт узяв, клятий!..

– За що ж ти мене так лаєш, пане Філософе? – спитав Вітер.

– А за те, – відповів мудрець, – що як тільки я відчинив вікно, щоб викинути геть лушпиння часнику, ти так війнув триклятим твоїм вихором, що все назад по всьому столу й по всій світлиці розкидав! Та ще й останню чарку з вином перекинув і розбив; не кажу вже про те, що, здувши з папірця тютюн, увесь таріль зі стравою, яку я після праці хотів був спожити, геть засмітив!..

– Та чи знаєш ти, – каже Вітер, – хто я такий?

– Щоб я тебе та не знав? – аж скрикнув Філософ. – Нехай про тебе мужики міркують! А я, після небесних планет, тебе своєю увагою не вшаную. Ти – одна лиш порожня тінь…

– А коли я тінь, – каже Вітер, – то є при мені й тіло. Твоя правда, я тінь, а невидима в мені Божа сила є моїм справжнім тілом. І як же мені не віяти, коли мене рухає спільний наш Творець і невидиме всеосяжне єство?

– Знаю, – сказав Філософ, – що в тобі є неповинне єство, бо ти вітер…

– І я знаю, – мовив Вітер, – що в тобі стільки ж розуму, скільки в отих двох мужичках, з яких один, нагнувшись, задер одяг і привітав мене заднім місцем за те, що я роздував пшеницю, коли він її віяв, а другий зробив той самий комплімент тоді, як я йому не давав вивершити копицю сіна. І ти гідний бути в них головою.

Сила.

Хто на погодучи на врожай сердиться, той заміряється на самого Бога-Творця.