Читать книгу Земля мертвих - Жан-Кристоф Гранже - Страница 13

Він сів у машину й набрав номер Емілії: хотів спитати, о котрій годині міг би заїхати по сина. Навряд чи вона зацікавлена тепер вступати з ним у суперечки.

– Що тобі від мене треба? – спитала вона, щойно впізнала його голос.

– Телефоную, бо маємо якось домовитися цього вечора.

– Ти про що?

Корсо зачмихав носом – спокійно, прошу тебе.

– О котрій я можу забрати Таде?

Він почув її сміх. Притлумлений, крижаний, самотній – схожий на неї. Або на жарт, що зрозуміють лише свої.

– Літаєш у хмарах – навіть на календар не поглянув.

– Ти з мене не кепкуй, – просичав він крізь зуби. – Добре знаєш, що це мої вихідні.

– Сьогодні 1-е липня, възлюбен[23]. Почалися літні канікули. Мої канікули. Побачиш Таде 1-го серпня.

Як він міг забути? А все через роботу, неспокій, а особливо – небажання так жити: на припоні в психопатки. Корсо більше не слухав, хоча голос Емілії досі линув, усе-таки колись її солодкавий, східний акцент причарував його.

– Я зателефоную йому сьогодні ввечері.

– Не впевнена, що він зможе відповісти. В нього тепер останні лекції з фортепіано. Він буде змученим.

Серце застукало так міцно, що відлунювало в горлі, у скронях.

– Ти заслуговуєш на…

– Прошу? – проспівала його колишня. – Продовжуй, любімец[24]… Розповіси, на що ти здатний…

Корсо прикусив язика: знав, що вона записує розмову. Такі записи складали «незаконну частину доказової бази», але різкі вислови, образи ніколи не слугуватимуть вам на користь.

– Куди ви їдете? – спитав він лише, хоч як йому кортіло сказати щось прикре.

– В нашому договорі немає ані слова про те, що я зобов’язана повідомляти тебе про наші подорожі.

Французькою вона говорила старомодно, манірно.

– Рушаєте до Болгарії? Для виїзду з країни тобі потрібен мій дозвіл, ти…

– Великий коп перекриє кордон? – Вона знову розсміялася.

Корсо так міцно прикусив собі нижню губу, що відчув смак крові. Протерся рукавом і звелів:

– Зателефонуй, щойно приїдете.

І натиснув на відбій, не чекаючи на відповідь, а потім рвучко зірвався з місця. Увімкнув сирену – як завжди, коли гарячкував, – так і домчав до будинку № 36, жодного разу не натиснувши на гальма.

Щойно він піднявся на третій поверх, як його зупинила Барбі:

– Поговоримо? В мене щось для тебе є.

Корсо, не промовивши ані слова, рушив за нею. Вона працювала разом з Людовіком у тісній кімнатці – зараз тулузець ходив десь у справах, тож майже всюди, до самої підлоги, були розкладені роздруківки. З виписками телефонних розмов та банківських рахунків вона працювала, як за старих часів: купа друкованих аркушів і маркер.

– Передивилася банківські виписки Ніни за останні чотири роки.

– Невже можливо відкопати такі давні документи?

– Знаю кілька способів.

– Отже?

– Порівняла всі перерахування грошей та отримані чеки з кількістю відпрацьованих годин – можливо, в неї була робота не лише на сцені, в кіно або відеозаписах.

Барбі схопила одну з розшифровок – вона друкувала з обох сторін аркуша, аби скоротити на 50 % площу, яку займали цифри (дівчина з повагою ставилася до екології). Тож створювалися нечитабельні вервечки колонок, які лише вона була здатна розтовкмачити.

– Я знайшла принаймні два заклади з інших галузей. У лютому 2012 року Ніна отримала 2200 євро від товариства «Едоґа». У травні 2013-го – 3000 євро від іншої фірми – «Компа». Обидві були закриті за кілька місяців після того, як її взяли на роботу.

– Чим вони займалися?

– Послуги з кодування й цифрового шифрування.

– Ніна зналася на таких речах?

– Аж ніяк. Перед тим, як улаштуватися стриптизеркою, одержала свідоцтво про вищу підготовку технічного керівника за фахом менеджера.

– Що вона для них робила?

– Не маю жодної гадки. Лише підозрюю, що їй платили, хоча немає розрахункових відомостей, договорів чи бодай імені. Утім, я відкопала дещо цікаве.

Корсо взяв крісло і всівся. Він намірився простежити, яким шляхом просувалася Барбі.

– Через пошукові сайти я виявила, що «Едоґа» і «Компа» розмістили однакові тексти про свою діяльність. Один в один, з тими самими граматичними й орфографічними помилками.

– За ними стояли ті самі люди?

– Без сумніву. Ось що привернуло мою увагу: в них повідомлялося, що компанії мають право виготовляти закодовані програми, наприклад, фільми…

– Тобто знову відеопродукція…

– Я собі подумала: якщо б хлопці надумали прокрутити ще одне дільце, вони б знову розмістили ту саму недолугу рекламу. Тож вирішила шукати в зворотному порядку й знову скористалася їхніми об’явами, включно з усіма помилками. У базах даних 2015 року вдалося знайти ТзОВ «ОПА».

– У них є свій сайт?

– Дзуськи, в інтернеті про них – жодної згадки, крім тої недоладної реклами. Я звернулася до знайомих програмістів, дещо відкопала. Насправді вони не надають послуг. І кодують лише свої фільми.

– Які саме?

– Порнографію. Я б навіть додала сюди чарівне слово «ґонзо».

Течія розвинулася в 90-ті роки, а згодом заполонила ринок на правах господаря. Назва походить від «ґонзо-журналістики» 70-х років, коли журналіст повністю занурювався в сюжет і ставав одним із учасників репортажу.

А в порнофільмах саме «режисер» знімав свої забави з камерою на плечі, а його пеніс ставав окрасою програми. Декорацій немає, сценарій відсутній, жодних засобів, окрім голого сексу. Дешевий, кепсько знятий, відвертий і вульгарний ґонзо, в якому одну з ролей виконувала ваша сусідка, мав неабиякий попит, тому що був вибуховою сумішшю банальності й дуже жорсткого порно.

– Отже, Ніна щонайменше двічі у житті брала учать у ґонзо?

– Не виключаю такої можливості. Але, ймовірно, це була лише верхівка айсберга.

Стриптизерка знімалася в порнофільмах – геть не сенсація століття, але Борнек таки не натрапив на цей слід.

– Твої колеги вже бачили фільми?

– Ні. Але чули про такі. Бо зашифровані вони справді дуже надійно.

– Про ці кадри більше відомо через те, що вони закодовані, а не завдяки їхньому змісту?

– Можна й так сказати.

– Навіщо зашифровувати фільми, якщо їх можна знайти в інтернеті одним натисканням на кнопку мишки?

– Отож-бо й воно, що можна, але не такі. Для перегляду належить підписатися на анонімному сайті. У світі, де дозволено геть усе, заборона лишень підігріває бажання.

– Але щойно фільм розкодовують, він потрапляє в загальний доступ, чи не так?

– Ні. Програма не дозволить щось скопіювати або переслати. Тож навіть той, хто оплатив послугу, втрачає фільм.

Справді, скидалося на те, що надмірна обережність мала на меті розпалити глядача.

– Що відомо про самі стрічки?

– Здається, вони дуже, дуже своєрідні.

– Незаконні?

Барбі невизначено махнула рукою. Поняття законності в галузі порнографії можна тлумачити дуже широко – актори завжди підписують згоду на зйомки, що переважно унеможливлює в подальшому будь-яке притягнення до відповідальності.

Поліціянтка розгорнула теку: їй уже вдалося надрукувати цілі сторінки з хештеґами з їхнього сайту. Коп читав у зворотному порядку, але ключові слова промовляли самі за себе: «ампутована», «dwarf»[25], «glory hole» (термін, що означає цікавеньку гру: в стіні – переважно туалета – видовбують отвір, куди будь-який чоловік може пропхати статевий орган; по той бік до нього притискається жінка).

– За словами моїх хлопців, – продовжила Барбі, – керує клубами такий собі гуру на ім’я Ахтар Нур, що спочатку, ще в 90-х роках, прославився завдяки змазці для жорстких ґеїв, яку вдало запустив у продаж.

– А тоді він подався у продюсери?

– Мабуть, так. Але спочатку закинув у мережу фільми за участю «goo girls»[26].

Ще одна назва для знавців: «липкі дівчата». Вони так завзято вправлялися в акробатиці, що часом незрозуміло, з якого боку на них дивитися.

– Згодом він вигадав новий жанр. І сам назвав його «біо ґонзо», або «органічне порно». Але потім почав надмірно шифруватися, і треба було вступити в клуб, щоб мати змогу дивитися його фільми. На мою думку, літери «ОП» в назві компанії означають органічне порно. Буква «А», ймовірно, відповідає імені Ахтар.

– Чолов’яга стоїть на обліку?

– Ні. Сам він – пакистанець чи бенгалець, точно невідомо. Деколи додає до імені «Сафраз» або «Бухарі». Який у нього статус у Франції – теж не зовсім зрозуміло. Усі фірми він створював на підставних осіб. Нині орудує спілкою, в якій дозволені будь-які вподобання. Сам він сповідує дивакувату суміш ґонзо з тантризмом[27], що, як завжди в нього, закінчується жорстким порно.

А Ніна не просто знялася в кількох сороміцьких кінострічках, але в такий спосіб виявила, мабуть, певну схильність до свавілля. З «натуризму-стриптизму» так легко перейти до «ґонзо-тантризму».

– Барбі, ти найкраща, – підсумував він, підводячись. – Де шукатимемо пташку?

– Його штаб – на вулиці Параді. Я надішлю тобі точну адресу.

– Я зроблю з нього кебаб.